Напередодні місцевих виборів «Хмарочос» спілкується з кандидатами на посаду київського міського голови, щоб з’ясувати, що їм не подобається у Києві сьогоднішньому, яким вони бачать Київ майбутнього і що готові для цього зробити.
Цього разу нашим співрозмовником став 59-річний Олексій Кучеренко, народний депутат від партії «Батьківщина», який очолював в уряді Юлії Тимошенко міністерство з питань ЖКГ. Сама Тимошенко, представляючи свою команду на міські вибори, назвала його «єдиним професіоналом з усіх кандидатів у мери Києва».
Ми досі очікуємо, що Віталій Кличко, Андрій Пальчевський та Сергій Притула також відгукнуться на наші запрошення і погодяться на передвиборчі інтерв’ю.
За даними минулорічного опитування соціологічної групи «Рейтинг», 48% киян вважали, що за останні п’ять років у місті значно погіршилася ситуація з незаконними забудовами. Будівельні конфлікти продовжують залишатися однією з головних проблем Києва, яку кожен кандидат у мери обіцяє вирішити раз і назавжди. У своїх виступах ви неодноразово згадували про київську «будівельну мафію». Як її здолати?
Про «мафію» насправді говорять майже всі кандидати, але чомусь мають на увазі одних лише забудовників. Але ж будь-який забудовник – це бізнесмен із простими інтересами: менше витратити, більше заробити. І щоб він не пустився берега, йому потрібні контроль і здорова конкуренція. А сьогоднішня КМДА не здатна забезпечити ні того, ні іншого.
І місто ніби як має Генеральний план, але його тотально і зухвало порушують, незаконно відводять землю, придумують якісь обхідні норми та ДПТ (детальний план території – ред.).Київ пішов хибним шляхом ще двадцять років тому, допустивши масову точкову забудову, на якій сьогодні заробляють всі: чиновники, політики, правоохоронці. Водночас у місті перевантажені всі інженерні мережі, а на дорогах – транспортний колапс, коли люди по декілька годин стоять у заторах.
І мова не лише про житло: так само бездумно зводять бізнес-центри або ТРЦ. Ось на Борщагівці його (ТРЦ – ред.) будують просто на трамвайних коліях. А новий Генплан, на жаль, лише узаконює такі будівництва.
Його слід переглядати?
Я взагалі не розумію самої приватизації Інституту Генплану. Він має бути муніципальним, працювати на інтереси міста, а не обслуговувати забудовників. І так, багато з його рішень треба переглядати. Бо зараз це нагадує роботу лікаря, який доводить хворого до коми. Але також Генплан – це конституція міста. Тож якщо ви її приймаєте, маєте забути про її порушення.
Все це не означає, що нам слід оголошувати війну будівельникам. Потрібно змінити саму систему управління: правильно розподілити повноваження між КМДА та державними органами; ефективно контролювати бюджетні витрати; приглядати за діями міського голови. Але спершу ми маємо провести аудит всього міста, щоб зрозуміти, що ми набудували, наскільки порушили транспортні моделі, чи ефективно використовували міські гроші…
Якщо робити такий аудит, то скільки на це піде часу?
Його треба робити якнайшвидше.
Зрозумійте, ми сьогодні взагалі не знаємо, який у місті стан будівель, доріг, мостів, труб, дощових каналізацій…
Лише так ми з’ясуємо, чи потрібно нам, наприклад, будувати нове житло – чи може краще врешті реконструювати старі будинки, що не ремонтувалися десятиріччями?
До речі, якою, на вашу думку, має бути їхня реновація? Ось в Інституті Генплану, наприклад, не заперечували, що на місці п’ятиповерхових «хрущівок» можуть з’явитись 25-поверхові «свічки».
Архітектори та чиновники часто люблять фантазувати і малювати якісь уявні проєкти. Але все це лише до того часу, коли їм потрібно визначитись: за які кошти розпочинати ці роботи, де їх брати?
Ось є стара «хрущівка», де живуть не надто заможні люди. Що з нею робити: вимагати від мешканців, щоб вони створювали ОСББ і робили капітальний ремонт? Думаю, що долю кожного будинку потрібно визначати за результатами аудиту. Наприклад, є хороші, міцні будинки, які можна оновлювати, як у Німеччині, Польщі, країнах Балтії.
Натомість, аварійні будівлі треба зносити і будувати нове житло, але обов’язково робити це комплексно, зі всією необхідною інфраструктурою: школами, стадіонами, скверами. А ось якими будуть нові будинки – це вже мають пропонувати спеціалісти, виходячи з Генплану та можливостей міста.
Найголовніше у цьому: не перекидати вирішення цієї проблеми на людей, мовляв, хай самі розбираються, як це зараз роблять з інвесторами Аркади (йдеться про заморожене будівництво ЖК «Еврика», «Патріотика», «Патріотика на озерах» – ред.).
Але ж у ситуації з Аркадою мова йде не лише про інвесторів. Проти будівництва «Патріотики на озерах» протестує чимало місцевих жителів; вони вимагають залишити їм зелену зону, якої не вистачає у тому районі. Та й сам проєкт забудови не можна назвати сучасним і комфортним.
Я розумію мешканців, які вважають, що було порушено їхні права. Вони бояться того, що нове будівництво ще більше завантажить місцеві дороги, парковки, дитсадки та школи. Але я вважаю, що в цій ситуації людей просто розділили, тож потрібно шукати компроміс.
Коли люди несли свої гроші в Аркаду, ніхто в КМДА не сказав їм, що це шахраї і злочинці, не використав свої повноваження, щоб одразу припинити це будівництво. Навпаки, його називали законним, забудовник мав дозволи та рішення міської ради. Чому ж тепер до інвесторів не виходить міський голова, не пробує вирішити цю проблему?
Зрозумійте, я не захищаю Аркаду та її керівництво, але що ж тоді робити з 11 тисячами вкладників?
Але ж тоді люди і надалі вкладатимуться у сумнівні будівництва.
Ще раз, спочатку ніхто не казав, що це піраміда чи нелегальне будівництво. Тому тут залишаються великі претензії і до КМДА, і до державних інспекцій. Я не сприймаю ідею, що можна кидати напризволяще людей, що інвестували у проєкт, який всіма визнавався законним.
Як врятувати історичні будинки Києва, які часто підпалюють або позбавляють статусу пам’яток?
На жаль, ця проблема актуальна не лише для Києва, але й Одеси. Власники таких будинків часто бачать лише вигідно розташовану земельну ділянку – і тому доводять їх до аварійного стану. Але у європейських містах їх віддають у власність лише за умови, що буде збережена їхня архітектура.
Це чудовий приклад муніципально-приватного партнерства, адже бюджет зазвичай не тягне утримання цих будинків. Дуже шкодую, що на Контрактовій площі продовжує руйнуватися Гостиний двір, хоча свого часу для нього пропонували хороший інвест-проєкт.
У своїх виступах ви згадували, що Київ досі не мав жодного успішного інвестиційного проєкту. В чому проблема?
Серйозним інвесторам цікаві ті міста, де проводять прозорі, ретельно прописані конкурси. Натомість у Києві робиться все, щоб вигравали «свої» компанії, а людей годують байками, нібито Київ – інвестиційно привабливий.
По всьому світу працюють ефективні механізми публічно-приватного партнерства: так будують мости, лінії метро, величезні тунелі.
Наприклад, інвестори у Стамбулі зазвичай отримують контракт на 25 років, окупність складає 4% на рік, тобто це довготривалі проєкти. Але так, звісно, гроші не «розпиляєш» – і саме тому в Києві вже багато років тягнуться перемовини щодо інвестицій у модернізацію Бортницької станції чи будівництво сміттєпереробного заводу.
До речі, яку екологічну проблему ви вважаєте найсуттєвішою у Києві?
По-перше, це все, що пов’язано з діяльністю теплоелектростанцій: Дарницька ТЕЦ, ТЕЦ Південно-Західної залізниці на Жилянській, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6 – їх давно треба модернізувати, але процеси тягнуться спроквола.
По-друге, Києву потрібен зовсім інший підхід до проблеми сміття. Зараз на все місто працює лише один сміттєспалювальний завод «Енергія», нові не будуються, а сміттєвий полігон №5 у Підгірцях взагалі працює за тимчасовим дозволом.
При цьому подивіться на європейські міста: у центрі Відня, Копенгагену, Стокгольму, Гельсінкі спокійно працюють сміттєспалювальні заводи – ба більше, генерують для цих міст до 40% тепла. І все це абсолютно безпечно з екологічної точки зору: там відмінно працюють системи очищення, а на даху такого заводу в Копенгагені навіть облаштували гірськолижний спуск . У Токіо такі заводи настільки майстерно вписані у забудову, що їх дуже важко відрізнити, коли їдете містом.
І з чого починати у нас?
Модернізувати «Енергію», облаштувавши тут систему повної очистки. Провести роз’яснювальну роботу з містянами, щоб заспокоїти їх та пояснити: якщо сміття просто вивозити у Підгірці – це постійні витрати на логістику та захоронення на полігоні, а також додаткова загазованість у місті.
Натомість «Енергія» зможе забезпечувати теплом частину Києва, а люди, які живуть біля заводу, отримуватимуть «екологічні» знижки на тарифи.
Потім знадобляться ще кілька таких заводів. Сьогодні Київ щорічно генерує близько 1,5 млн тонн сміття. Будівництво сміттєспалювального заводу, який щорічно перероблятиме 250 тисяч тонн, водночас зігріваючи місто, обійдеться приблизно у 200 млн євро. Це має зацікавити тих інвесторів, які думають на довгу перспективу.
Ви неодноразово наголошували на тому, що Київ – на порозі транспортного колапсу. Як це виправити?
Сьогодні в КМДА просто не розуміють, як розв’язати проблему з транспортом. Ситуація ще й погіршується: наприклад, три роки тому у Києві ходило 1 000 одиниць громадського транспорту, сьогодні – лише 9 00. Якість цього транспорту всі й так чудово знають. Відтак у автомобілів забирають смуги, віддаючи їх тролейбусам та автобусам – але ті нечасто ними їздять, хоча мають ходити, як годинник. Так створюються додаткові затори, причому – на рівному місці.
Я ж, зі свого боку, готовий за рік вдвічі скоротити час, який містяни проводять у транспорті.
За допомогою чого?
Перш за все – треба закінчити міст Кирпи, який сьогодні працює десь на 20%, добудувавши тут з’їзди та заїзди.
По-друге, сьогодні Київ буквально перерізаний залізничними магістралями, які не можна об’їхати, оскільки біля них дуже мало переїздів. З цим допоможуть мікротунелі на бетонних конструкціях, їх можна побудувати швидко і, що найголовніше, недорого.
По-третє, потрібно закінчити всі ті розв’язки, добудову яких чиновники лише без кінця анонсують. Ще коли до Євро-2012 ремонтували Бориспільську трасу, то так і не зробили розв’язку на Бориспільській площі, тож всі упираються у світлофор. Як вам така «швидкісна дорога»?
По-четверте, потрібно довести до ладу чинну Кільцеву дорогу, оскільки всі ці заяви про будівництво Великої обхідної дороги – це лише піар. Її, якщо і будуватимуть, то років двадцять; натомість Кільцеву достатньо розширити, облаштувавши також додаткові з’їзди та заїзди.
Крім того, слід перезапустити кільцеву міську електричку, оновивши її рухомий склад та переоблаштувавши платформи. Це дуже функціональний громадський транспорт, який може суттєво розвантажити міський пасажиропоток.
Ви кажете про великі магістралі та проєкти. Але що робити з центральною частиною міста, де пропускна здатність вулиць ще менша, але приїхати туди автівкою прагнуть всі?
За те, щоб залишити машину в центрі, треба як слід платити. Можна зробити навіть платний в’їзд в цю частину міста – але спершу треба подбати про перехоплюючі паркінги біля станцій метро, яких сьогодні просто не вистачає. Наприклад, на такому паркінгу біля Арсенальної можна залишити всього десять автівок. А це майже не вирішує проблему із місцевим паркуванням.
До речі, ще одна моя ідея-фікс – це будівництво великих підземних тунелів, наприклад, з лівого берега до проспекта Перемоги. Такі варіанти, здається, пропонував й Світовий банк, було чотири варіанти тунелів, які розвантажать Київ. Звісно, тут теж потрібні приватні інвестори, а самі тунелі можуть бути платними.
Європейські міста вже давно почали переглядати свою транспортну ієрархію. Вони витісняють з вулиць автомобілі, натомість активно розвивають тут велопішохідний рух – так роблять у Парижі, Лондоні та Мілані.
Це чудово, але ви бували у Парижі взимку? Чи точно захочете взимку користуватися велосипедом? Чи впевнені, що більша частина людей захоче на нього пересісти? Велорух потрібно стимулювати, але значно більшу увагу, на мою думку, слід звертати увагу на громадський транспорт, який, як я вже казав, має працювати, як годинник. Та й забрати автівки з вулиць просто зараз ми теж не зможемо. Це непросте рішення – і всі подібні задуми потрібно ретельно прораховувати. Ось, наприклад, намалювали велодоріжку біля Ботсаду (біля метро Дружби народів – ред.), а куди тепер діватися автомобілям, у яких цю смугу забрали?
За недавніми підрахунками, на українських дорогах в середньому гине 10 людей за добу. Дороги у Києві також доволі небезпечні. Що потрібно зробити вже зараз, щоб ці цифри зменшувалися?
На жаль, я не знайомий з цією статистикою. Але, як автомобіліст з великим стажем, мушу визнати, що у нас дуже низький рівень водіння. Через це знаки обмеження швидкості просто не працюють, якщо хтось вирішить «промчати». Потрібна фотофіксація та дуже жорсткі санкції: великі штрафи, позбавлення водійських прав.
А встановлення на дорогах обмежувачів руху, острівців безпеки?
Все це обов’язково має бути, але там, де це потрібно. Все ж магістральні вулиці мають працювати, не думаю, що там доречні, наприклад, лежачі поліцейські.
Як ви оцінюєте ремонти скверів та вулиць, зроблені в останні роки – і що б ви змінили?
Я зовсім не проти таких ініціатив, але хотілося б дізнатися, у скільки це обійшлося міському бюджету і скільки грошей пішло «наліво». Ми доти не будемо справжніми містянами, поки не почнемо ставитися до бюджетних грошей, як до своїх. І зараз мерія цим користується.
Ось на Шулявський міст вже вгатили 1,5 млрд гривень, але транспортну проблему так і не вирішили, оскільки значна частина коштів просто осіла у фірмах Микитася. А київський бюджет – не настільки великий, близько 2 млрд доларів. Скільки з нього було списано на вулиці та парки, куди можна було б запросити приватних інвесторів? Я б направив бюджетні гроші на капремонти будівель і тепломереж, будівництво шкіл та дитячих садків. А тут декілька компаній заробляють на Києві, а нам пропонують насолоджуватись «wow-ефектом».
За оцінками волонтерів, сьогодні у Києві налічується близько 20 тисяч бездомних. Ті ж волонтери кажуть, що місто майже не допомагає цим людям вибратися з вулиці. Як би ви це виправили?
На жаль, це дуже глобальна проблема, яку треба вирішувати не лише муніципальними, але й державними програмами. Поки я не готовий вдаватися до конкретики, але можу сказати, що потрібна повноцінна інфраструктура: не лише пункти харчування та одягу, але й житло та працевлаштування.
Чи будете ви, як міський голова, підтримувати ЛГБТ-прайди, що проводяться у місті останніми роками?
Я спокійно і толерантно ставлюся до таких заходів, хоча частина українців їх не розуміє. Я не бачу себе в цій ході, але люди мають на неї повне право. Завдання ж міського голови – зробити так, щоб вони почувалися при цьому у безпеці.
З ким ваша фракція готова буде співпрацювати у новій Київраді?
Чесно кажучи, я взагалі не розумію, які можуть бути політичні конфлікти на муніципальному рівні. У Києві дуже багато проблем, їх розв’язання має об’єднувати фракції, а не давати їм привід блокувати трибуну чи гратися в опозицію. Якщо повітря у місті перетвориться на смог – ми всі задихатимемось однаково.