Заяви колишнього прем’єр-міністра України Вітольда Фокіна про можливість надання особливого статусу не тільки окупованим Росією територіям Донецької та Луганської областей, а й усьому Донбасові – зовсім ніяка не сенсація
Про це для “Еспресо” пише Віталій Портников
Це уявлення про Донбас як особливий регіон, який не просто відрізняється від України, а самим своїм перебуванням у її складі повинен унеможливити незалежність нашої країни та шанси на вибір нею власного шляху розвитку, у номенклатурному середовищі культивують іще з початку двадцятих років минулого століття. Власне, саме такими міркуваннями керувався Йосип Сталін, коли відстоював ідею щодо включення території Донбасу до складу УРСР, коли полемізував із російським шовіністом-більшовиком Артемом, який наполягав на тому, щоб окупований Червоною Армією Донбас став частиною радянської Росії.
Цими ж міркуваннями Сталін керувався під час Голодомору, коли місце загиблих українських сіл мав зайняти суцільний індустріальний басейн, населений переселенцями з різних регіонів тодішньої комуністичної імперії, позбавленими національних коренів зовсім не тому, що вони шахтарі. А тому що вони прибули на “зачищені” комуністами землі в період денаціоналізації всього Радянського Союзу, у період появи “нової історичної спільності людей” – “радянського народу”, за маскою якого ховався вже знайомий нам російський шовініст.
Читайте також: “Какая разніца”? Чому звільнення Фокіна з ТКГ не матиме значення
У пострадянський час цей міф про Донбас успішно наклався на кримінальні інтереси угруповань, які прагнуть наживатися на праці мешканців регіону. Саме завдяки з’єднанню цього міфу й інтересів мафії прийшов до влади Віктор Янукович зі своєю бандою. І саме цей міф – тільки вже з новими виконавцями – намагається зберегти на Донбасі Володимир Путін.
Фокін – дитя цього міфу. Він просто висловлює погляди, властиві радянській номенклатурі його часу. Він цих поглядів ніколи й не приховував. Наявність цих поглядів багато в чому зумовило крах його політичної кар’єри, тому що навіть у дев’яності роки цей колишній голова українського Держплану був жахливо несучасним. Але Фокін продовжував відстоювати свої погляди й після відходу з політичного життя. Для того, щоб переконатися в цьому, досить ознайомитися з його інтерв’ю та текстами останніх років.
Навіщо Фокін потрібен в українській делегації – питання відкрите. Можливо, з його допомогою Леонід Кравчук хоче обдурити росіян, “підсунути” їм “справжнього представника Донбасу”, який однак хоче, щоб регіон залишався у складі України, нехай і з особливим статусом. Можливо, з його допомогою Леонід Кравчук хоче обдурити Володимира Зеленського, показати, що відшукав людину, здатну знайти спільну мову із “представниками народних республік”.
Можливо, Леонід Кравчук хоче обдурити самого Фокіна, покласти на нього відповідальність за неприємні пропозиції, які сам колишній президент не хоче озвучувати. У Леоніда Макаровича завжди так багато варіантів обману, що він нерідко сам у них плутається – тим паче зараз, у його нинішньому віці. Тому я навіть не намагатимуся вгадати.
Читайте також: Фокіна внесли до “Миротворця” за заперечення російської агресії
Просто тому, що це не має ніякого значення. Це мало би значення, якби на Донбасі було справжнє повстання, а не російська окупація. Якби потрібно було проводити перемовинеи із представниками населення цього регіону, а не з російськими окупантами та їхніми маріонетками. Адже саме населення Донбасу нічого не вирішує. І завдання нашої країни – зовсім не надати регіонові особливий статус, а повернути його мешканцям змогу вільно обирати свою владу. Можливість, якої позбавлені й жителі окупованих Росією територій, і громадяни самої Росії.
Не має значення позиція Фокіна й тому, що він як типовий номенклатурник уміє розділяти свої погляди й “генеральну лінію”. 1991 року Фокін просто втік із Кремля під час церемонії підписання угоди про економічний союз радянських республік. Тепер вже зрозуміло, що він був прихильником такого підписання. Але ось тільки Леонід Макарович не був прихильником, і Вітольд Павлович просто втік. Точно так він утече й зараз, якщо зрозуміє, що якісь його наміри не подобаються Володимирові Олександровичу. Тому що наміри й погляди – це публіцистика. А ось дача в Кончі-Заспі – це реальне життя. І якщо людина проживає життя заради дачі, то її вже ніщо не змінить.
Тому потрібно реагувати не на безглузді висловлювання Фокіна, а на безглузді дії Зеленського та його оточення, потрібно утримувати чинну владу від кроків, які могли би призвести до поразки України та її подальшого зникнення з політичної карти світу. Це і є головне завдання українського народу на період президентства Зеленського.