Протягом двох днів поспіль у Верховній Раді намагалися поставити на розгляд скандальний законопроєкт депутата від фракції “Слуга народу” Максима Бужанського, який повинен був змінити важливі норми закону про функціонування державної мови
Про це для “Радіо Свобода” пише Віталій Портников.
Виявляється, є якась різниця!
Два дні поспіль під стінами українського парламенту збиралися громадяни, які прагнули захистити рідну мову та свою державу від зазіхань тих, хто все ще сподівається на те, що ніякої України тут не буде.
Під час акції “Руки геть від мови!” біля будівлі Верховної Ради. Київ, 16 липня 2020 року
І щодня від розгляду законопроєкту відмовлялися. Але я не сумніваюся – не востаннє. Буде ще чимало спроб торпедувати мовний закон усіма можливими засобами – за допомогою Конституційного суду, інших поправок, нових законів. Ті, хто не хоче, щоб українці розмовляли своєю рідною мовою, щоб Україна відрізнялася від Росії не тільки географічно, а й цивілізаційно, не заспокояться ніколи.
Читайте також: “Слугу народу” сколихнув справжній бунт, надалі розкол у фракції лише посилюватиметься – Портников
Під час акції “Руки геть від мови!” біля будівлі Верховної Ради. Київ, 16 липня 2020 року
Здавалося б, “какая разніца”? Якщо мови є такими схожими, що навіть не розрізнити, якщо будь-який українець розуміє російську мову, якщо Україна, Росія і Білорусь – це, за визначенням Володимира Путіна – “історична Росія”, то чому ж має таке принципове значення навчання українською мовою? Яка вам різниця?
Але виявляється, що російським шовіністам і місцевим українофобам немає ніякої різниці саме тоді, коли викладання йде російською мовою, коли в ефірі звучить російська “попса”, коли на екранах – російські або дубльовані російською мовою фільми. Тоді різниці немає, і всі все розуміють. А коли викладають українською мовою, коли в ефірі українські пісні, а в кінотеатрах фільми українською мовою – тоді різниця є. І тоді ніхто нічого не розуміє. І виявляється, що мови все-таки різні, хто б міг подумати! А чому ж ви не розповідали нам цього, коли все було російською? Соромилися, напевно?
Замість Ківалова й Колесніченка – Бужанський
Але якщо говорити без іронії, то мовні спекуляції за останні десятиліття вже не раз призводили до справжніх трагедій у нашій країні. І це аж ніяк не були спекуляції, пов’язані з необхідністю розвитку української мови. Це була постійна гра на “яку різницю”.
Обіцянки Віктора Януковича надати російській мові статус державної привели до загострення виборчої кампанії 2004 року.
Потім – горезвісний “закон Ківалова-Колесніченка”, який фактично дозволяв вигнати українську мову з половини території країни.
Потім – заяви Кремля про “захист російськомовного населення”, під прикриттям яких українську землю окупували, а людей – вбивали й виганяли, навіть не цікавлячись, до речі, якою мовою вони розмовляють.
Й ось тепер замість Ківалова й Колесніченка – Бужанський. Яка різниця?
Читайте також: В’ятрович: Ми виграли мовну битву, але війна за ідетничність триває
А ось яка. Людям, яким важливо, щоб Україна не розвивалася, принципово утримати частину її населення в мовному гетто. І це не українське мовне гетто, ні. Це – російськомовне гетто. Бо коли знищують можливості для дитини здобувати освіту державною мовою, знищують і можливості для подальшого розвитку майбутніх громадян України. Для отримання ними вищої освіти. Для роботи в органах влади.
І, звичайно, невдоволення цих людей тим, що вони перетворилися на громадян “другого сорту” потім із задоволенням використають й у Кремлі, й у виборчих штабах проросійських партій. І ніхто ніколи не пояснить цим людям, що вони опинилися в такій ситуації, тому що про них “дбали” депутат Бужанський і його однодумці. І можна буде ще роками, десятиріччями кричати про “другу державну мову”, про “російськомовне населення” і про те, що Україна – це “історична Росія”.
Під час акції “Руки геть від мови!” біля будівлі Верховної Ради. Київ, 16 липня 2020 року
Досить уже знущатися над країною
Може, досить? Досить уже знущатися над людьми – і тими, хто був позбавлений рідної мови через десятиліття русифікації та шовінізму, і тими, кого зараз намагаються позбавити гідної та перспективної освіти?
Досить уже знущатися над країною, постійно переконувати, що “ніякої різниці немає”, і знаходити цю різницю завжди, коли країна стає Україною і позбавляється свого імперського й радянського минулого. Різниця дійсно є – різниця між державним будівництвом і руйнуванням держави й атакою на її цінності. І цю різницю ми зараз чітко бачимо.