Ну що ж, знову Анджей Дуда. Можливо, для якихось країн світу болісне переобрання Дуди – це новина, в українських владних кабінетах, склалося враження, ніхто особливо іншого варіанту не очікував. Впевненість у тому, що переможе нинішній польський президент, була, мабуть, вищою, аніж у самого польського президента
Важливе уточнення – не очікував ніхто з тих у Києві, хто цікавиться й переймається польським напрямком. А таких можновладців – і це потрібно відверто визнати – в українській столиці насправді небагато.
Можливо, така налаштованість на перемогу Дуди відбулася через коротку та стрімку кампанію – в українській столиці ще просто не встигли перепрограмуватисся на інший сценарій, за інерцією рухаючись по тому, який був актуальним якихось пів року тому.
Читайте також: Відомий переможець президентських виборів у Польщі
Ризикну припустити, що в офіційному Києві, на відміну від деяких інших європейських столиць, переобрання Дуди цілком прийнятний варіант. Із серії – “Дуда – так Дуда”. Особливо враховуючи, що за спиною іншого кандидата – мера Варшави Тшасковського – в окремих кабінетах бачили тінь Дональда Туска, якому приписують симпатії Порошенкові. А гарні друзі Порошенка апріорі не можуть бути гарними друзями Зеленського.
Звісно, за президентства Тшасковського навряд чи із польського боку такого пріоритету набували би питання історичної пам’яті – все ж таки залежність від “антиупівського” електорату – це не про мера Варшави, це про Дуду. Водночас варто зауважити, що в Києві за роки правління ПіСу вже адаптувалися до сфокусованого на історичній політиці порядку денного польської влади йвиробили певну схему поведінки.
Торік, уже за президентства Зеленського, навіть вдалося зсунути з місця брилу, під завалами якої ледве не опинились наші відносини в часи Порошенка: було розблоковане питання видачі дозволів для проведення польською стороною пошукових та ексгумаційних робіт на території України, хоча далеко в цьому напрямку ми насправді не просунулись. Незважаючи на видачу дозволів на пошукові роботи у Львові, ексгумації, наскільки розумію, так і не були проведені. Дозволи на пошукові роботи в інших локаціях на території України теж не були видані.
Причина – українська сторона очікувала зустрічного кроку від польської – відновлення пам’ятної таблиці на горі Монастир. Через вибори в Польщі – спочатку парламентські, потім президентські – це не було зроблено. Після перемоги Дуди узалежнення українською стороною подальшого прогресу в процесі історичного порозуміння від відновлення пам’ятника триватиме, тому було б добре, якби новий термін свого президентства на українському напрямку президент Дуда розпочав, зокрема, і з цього символічного, але принципового для України жесту.
Читайте також: Канадська поразка в ООН є неабиякою втратою для України – дипломат
Які ще можливості відкриваються (чи коректніше – залишаються) з переобранням Дуди? Вочевидь Україні й надалі варто користатися дружніми взаєминами польського президента з нинішнім американським лідером. Україна правильно робить, коли намагається певні послання донести в Білий дім через дружнього Трампові Дуду, тому що якби про Україну американському президентові від початку говорили наші друзі, а не вороги (Путін) й опоненти (Орбан), то, можливо, й уявлення в очільника Білого дому про Україну було б дещо іншим. Хоча очевидно, що треба було це робити раніше й активніше. Інша річ, що ця можливість може мати досить короткостроковий характер, враховуючи шанси Джо Байдена на перемогу.
У цьому ж контексті, до речі, невикористаним є потенціал Дуди й у вирівнюванні діалогу між Україною та Угорщиною, враховуючи тісні зв’язки Варшави та Будапешта останніми роками. Принаймні польські партнери могли би посприяти розблокуванню Комісії Україна-НАТО на високому рівні.
Що ж до власне двостороннього порядку денного, то в українській столиці спочатку мають для себе визначити, наскільки вони готові пріоритезувати діалог із Варшавою і наповнити його змістом. Добре і правильно, коли дипломатичний радник президента називає Польщу в числі топ-3 стратегічних партнерів, однак погано, якщо інші високі чини апелюють до польського напрямку як до чогось другорядного, “дрібного”, який і близько не може зрівнятися з відносинами Києва з деякими іншими міжнародними партнерами. Хоча від початку президентства Зеленського була і є переконаною, що якраз у відносинах із нашими західними сусідами – Польщею та Угорщиною – могла би полягати реальна, а не уявна історія успіху зовнішньої політики Зеленського.
Помилкою було б вважати, що в нас із Польщею після приходу Зеленського вже все гаразд. Тому варто попрацювати на інші напрямки. Це не так. Змінилась атмосфера, не більше. Далі потрібна продумана й посилена робота на результат із чітким баченням, чого, власне, ми очікуємо від наших відносин із Польщею. Без такого бачення немає насправді принципового значення, хто є польським президентом.