Суд у російській столиці визнав провину відомого театрального режисера Кирила Серебренникова та його співробітників у розкраданні майже 129 мільйонів рублів
Про це для “Радіо Свобода” пише Віталій Портников.
Приборкання лояльних
І хоча фігуранти справи отримали умовні вироки, сам факт визнання їхньої провини свідчить: путінський режим надсилає яскравий сигнал інтелігенції, навіть лояльній. Не варто думати, що для вас не вигадають справу, якщо у влади виникне таке бажання.
Всі роки, поки продовжувалося слідство – а історія зі звинуваченнями Серебренникова розпочалася ще 2017-го – у Москві згадували непрості “театральні справи” з не такого вже далекого минулого. Великий російський режисер Всеволод Меєргольд (1874-1940) (справжнє ім’я – Карл Казимир Теодор Маєргольд) був позбавлений театру, заарештований і вбитий чекістами. Позбавили театру й великого українського режисера Леся Курбаса (1887-1937). Його теж убили (у Сандармосі) – але останні роки життя він фактично переховувався в театрі великого єврейського режисера й актора Соломона Міхоелса (1880-1948). А потім черга дійшла й до самого Міхоелса, також убитого чекістами.
Читайте також: Нардепка вказала на сім слабких місць нового путінського темника про Другу світову
Комбіноване фото. Зліва направо: Лесь Курбас (1887-1937) після арешту і Соломон Міхоелс (1880-1948)
Але чи були Меєргольд, Курбас, Міхоелс ворогами режиму? Аж ніяк! Вони були шанованими діячами культури, народними артистами. Навпаки, їхній геній пропагував досягнення саме радянського мистецтва. Якщо в когось на Заході виникав позитивний образ Радянського Союзу – так завдяки таким людям і їхній творчості. Чому ж їх заарештовували й убивали?
А тому, що авторитаризм ненавидить будь-яку індивідуальність, навіть лояльну, навіть із партійним квитком у кишені – ВКП(б) чи “Єдиної Росії”. Знищення геніїв було ще одним нагадуванням про те, який саме вигляд має бути у справжніх радянських людей. Доказом, що будується диктатура “шарікових”. Ну й, звичайно, демонстрацією всемогутності сірої бездарної влади перед переможеною творчістю.
Щось схоже – тільки у вигляді фарсу – ми спостерігаємо й зараз. Саме тому під листом до очільниці Міністерства культури Росії Ольги Любімової із закликом відкликати позов свого відомства до Серебренникова можна побачити підписи майже чотирьох тисяч діячів російської культури. І серед цих людей є як критики влади, так і справжні “стовпи” путінського режиму. Із гнівною заявою виступив і головний російський театральний функціонер, голова Спілки театральних діячів Олександр Калягін, який схарактеризував вимогу звинувачення посадити колегу й інших учасників процесу як “приголомшливу”.
Підтримка окупації Криму, нападу на Україну – це був не страх
Те, що вирок все ж таки виявився умовним – демонстрація того, що режим вирішив не загострювати стосунки із творчою інтелігенцією в час, коли відбувається горезвісний референдум, що має забезпечити збереження влади Володимира Путіна. Й із цієї позиції “перевірка інтелігентів” дала невтішний для Кремля результат. Виявилося, що театральні діячі не готові погоджуватися з репресіями влади, можуть масово виступити на захист колег.
Читайте також: Поки Зеленський все ще зазирає Путінові в очі, той продовжує анексію на Донбасі – Портников
Але ця перевірка є невтішною не тільки для Путіна. Вона є невтішною і для українців. Коли Росія анексувала Крим і почала війну на Донбасі, значна частина цієї самої російської творчої інтелігенції або мовчала, або підписувала листи із підтримкою політики Кремля. І тоді багато хто говорив, що ці люди не можуть інакше. Що вони бояться. Що вони бажають зберегти свої театральні колективи. Що в них відповідальність. А насправді вони не погоджуються з тим, що робить Путін. Тримають дулю в кишені.
Але коли мова зайшла про особисту безпеку, про необхідність врятувати колегу, то ніхто чомусь не подумав про театральні колективи, відповідальність і дулю у кишені. Всі давали гнівні коментарі та ставили свої підписи. І нічого не боялися.
Акція протесту у столиці Польщі проти збройної агресії Росії в Криму. Варшава, 2 березня 2014 року
Так що варто просто визнати, що підтримка анексії Криму й нападу на Україну – це був не страх, це були щирі переконання людей, які мали стати сумлінням власної нації. Вони не усвідомили, що підживлюють авторитаризм, який звично “снідає” українцями, а от “обідає” вже самими російськими митцями.