Комітет виборців виступає за перегляд положень Виборчого кодексу в частині місцевих виборів.
Про це заявив голова КВУ Олексій Кошель під час конференції КВУ: «Місцеві вибори 2020: законодавчі новели та регіональний вимір», яка відбувалася за підтримки Фонду Конрада Аденауера.
За словами О. Кошеля низка положень Виборчого кодексу в частині місцевих виборів є суперечливими і такими, що не сприяють реалізації виборчих прав громадян.
Зокрема, мова йде про ті норми, що стосуються внесення грошової застави на місцевих виборах. На думку КВУ реалізація нових правил може стати штучним бар’єром для висування громадян на місцевих виборах. В результаті змін, передбачених Виборчим кодексом, розмір застави на виборах у великих містах (понад 90 тис.) та обласних радах зросте в десятки разів. До прикладу, якщо в 2015 році кандидат на посаду міського голови Одеси мав сплатити лише 34 тис. грн. застави, то в 2020 році – 1,3 млн. грн., Львова – 28 тис. грн. і 1 млн. грн. та ін.
КВУ нагадує про Рішення Конституційного Суду України N 1-18/2002, в якому зазначалося, що відповідно до міжнародного досвіду «розмір грошової застави встановлюється залежно від майнової спроможності переважної більшості населення країни, а порушення цієї вимоги може суттєво обмежити кількість претендентів на місця в парламенті, особливо від фінансове малозабезпечених партій (блоків) та кандидатів у депутати».
На думку КВУ при визначенні розміру грошової застави варто враховувати реальну спроможність громадян до її внесення і з огляду на це зазначені у Виборчому кодексі суми коштів виглядають надмірними, а тому мають бути зниженими.
Також проблемним моментом також може стати реалізація положень Виборчого кодексу, пов’язаних із новою формою виборчого бюлетеня. На думку КВУ форма виборчого бюлетеню, що стосується виборів у містах з понад 90 тис. виборців і виборів до обласних рад, є невдалою. Вибори до таких рад проводяться за системою пропорційного представництва за відкритими виборчими списками, що позначиться на формі бюлетеню, оскільки виборці зможуть проголосувати як за партію, так і за конкретного кандидата. Однак, запропонована форма бюлетеню надмірно акцентує увагу виборця на переліку політичних партій і недостатньо уваги приділяє конкретним кандидатам зі списку (відповідне поле для голосування знаходиться знизу бюлетеня і частина виборців можуть його не помітити). Це породжує ситуацію, коли значна частина виборців можуть проголосувати лише за партію і не надати значення голосуванню за кандидата, що нівелює суть відкритих списків як таких, оскільки останні якраз передбачають, що виборець може підтримати не лише партію, але й того чи іншого кандидата з її списку. При цьому існує серйозний ризик, що, навіть вписавши відповідну цифру на користь того чи іншого кандидата з виборчого списку партії, такі позначки будуть некоректно протрактовані. Наприклад, цифри 1 чи 7 можуть бути незрозумілими для членів виборчої комісії через особливості почерку громадян. Також є ризик технічних маніпуляцій із волевиявленням громадян, коли недоброчесні члени комісій спробують виправити ту чи іншу цифру (наприклад, із цифри 3 зробити 8, або з 1 – цифри 11,12,13 шляхом дописування потрібного номеру).
Крім того, Виборчий кодекс в частині місцевих виборів містить низку техніко-юридичних недоопрацювань, які можуть бути по-різному протрактовані суб’єктами виборчого процесу.
Актуальним питанням залишається й тема обмеження витрат кандидатів і партій на політичну рекламу під час виборчих кампаній. Попри певні попередні напрацювання в цьому напрямку, Верховна Рада не зробила помітних кроків у напрямку детінізації партійних витрат, а тому це питання потребує суттєвого доопрацювання при внесенні змін до Виборчого кодексу.
В цілому Виборчий кодекс передбачає застосування принципово інших виборчих систем на місцевих виборах, ніж це було на виборах в 2015 році, а тому вимагає проведення широкої інформаційно-роз’яснювальної роботи серед громадян. Запропоновані виборчі системи, зокрема, в частині відкритих списків, є новими для українського виборця і тому при першому застосуванні можуть викликати нерозуміння та недовіру, що вимагає проведення комплексної просвітницької програми з боку держави та органів адміністрування виборів.