Євросоюз планує радикально скоротити споживання природного газу, а в далекій перспективі – взагалі відмовитися від його імпорту.
Такою є стратегічна мета, зафіксована у документах ЄС, тож Брюссель буде щонайменше прагнути до неї – і це означає, що російський газ із часом мають замістити інші види палива, які не створюють викиду парникових газів у атмосферу.
Передусім йдеться про водень. Він є найекологічнішим паливом, але поки що лишається достатньо дорогим. Тож ЄС резервує багатомільярдні кошти на розробку та впровадження водневих технологій.
Відмова від газу завдасть шкоди Росії – але не поспішайте радіти, пише Сергій Сидоренко для “Європейської правди”, інформує UAINFO.org.
Це також означає, що українська газотранспортна система може лишитися порожньою незалежно від того, чи буде запущений “Північний потік-2”. Та й РФ не сидить без діла – як з’ясувалося, з Москви до ЄС вже надійшла пропозиція альтернативного використання “північних потоків”.
Про це все – у розмові з Олексієм Рябчиним, радником голови правління НАК “Нафтогаз України” з питань розвитку низьковуглецевих бізнесів. Інтерв’ю вийшло доволі емоційним та яскравим – тож подивіться, не пошкодуєте.
А якщо ви віддаєте перевагу текстовій версії, додаємо також виклад основних тез. Далі – пряма мова Олексія Рябчина.
Навіщо Україні водень?
Першопричиною є проблема зміни клімату. Зараз усе людство намагається знайти, як зробити так, щоб до 2050 року середня температура зросла не більше як на 1,5 градуси від доіндустріального рівня.
Наголошу, що йдеться не просто про глобальне потепління, а саме про зміну клімату, яка створює температурний екстремум: у той час як літо стає більш гарячим, зими можуть ставати холоднішими. Зміни клімату впливають на всі сфери життя, на сільське господарство, що відчуваємо і ми в Україні: води через спекотнішу погоду стає менше. Хоча певні регіони, навпаки, страждатимуть від повеней та підтоплень
Кліматичний порядок денний – це відмова від природного газу, нафти, нафтопродуктів і вугілля, у тому числі на користь водню.
Та для нас водень важливий не тільки в контексті зміни клімату, але й у контексті заробітку.
Для Євросоюзу кліматична політика – це пріоритет.
Сюди спрямовується бюджетне субсидіювання, величезна кількість грошей платників податків йде на зелений розвиток. Сюди також йдуть шалені інвестиції.
На запитання про те, чи є українські водневі проєкти “бізнесом на Європі”, відповім: так, це бізнес. Ми можемо задовольнити від 3 до 10% усього попиту Європи, це шалені кошти.
Різнокольоровий водень
“Традиційний” водень, який зараз використовують для виробництва аміаку тощо, називають “сірим воднем“. Його виробляють так: з метану (CH₄) забирають водень, а вуглекислий газ СО₂ випускають в атмосферу. Цей водень Європа буде заміщувати першочергово. Всі борються з СО₂, що є парниковим газом – для цього весь світ відмовляється від спалювання вугілля, нафти чи газу.
“Сірий водень” можна перетворити на “блакитний”. Для цього СО₂ треба не випускати в атмосферу, а захоронювати – наприклад, закачувати під землю у відпрацьовані свердловини чи підземні сховища газу. Для України це також бізнес: можна захоронювати у нас СО₂, отриманий у ЄС в індустріальних процесах. Технологія цього поки недосконала, але вона буде.
І, нарешті, “зелений водень”. Він найдорожчий. Робиться з води: молекула Н₂О розщеплюється на водень і кисень під дією електричного струму. Потім, коли водень споживається, спалюється, вступає в реакцію з киснем з повітря і утворюється знову вода. Тобто у нас колообіг води в природі. Але є важлива деталь: щоби водень мав статус зеленого, треба використовувати електроенергію, отриману з сонця або з вітру. Уявляєте, скільки це коштує! До того ж ЄС, швидше за все, вважатиме зеленим і субсидіюватиме тільки той водень, який створений з нових, ще не введених в експлуатацію сонячних та вітрових джерел, бо ті станції, які вже побудовані, потрібні для декарбонізації електроенергетики. А вже нові можна буде пускати на виробництво водню.
Але є ще один тип – “рожевий водень”, або атомний. Ми можемо брати воду і електроенергію з наших атомних станцій.
В Європі ще не визначили, який вони хочуть водень, який буде фінансуватися з грошей ЄС. Зрозуміло, що фінальний водень – це тільки “зелений”, саме за нього “топить” Німеччина, але до нього ще треба дійти. Технології тут дорогі.
Є країни, в яких є газ – Нідерланди, Велика Британія, Норвегія (хоча останні не в ЄС, але вони мають вплив). Вони хочуть, щоби бюджет ЄС фінансував також “блакитний водень”. Але тут приходить Франція і каже: “У вас немає атомних станцій, а у мене є. Тому, будь ласка, брюссельські бюрократи, запишіть, що цей водень може й не зелений, але низьковуглецевий”. І дійсно, хоча атомна енергетика шкідлива для довкілля, для клімату вона не шкідлива. Тому Франція ситуативно лобіює те, що цікаве і Україні, бо у нас атомна генерація також є сильною.
Водень у трубах замість російського газу?
Навіть коли водень виробити, постає питання його постачання до ЄС. Водень можна доставляти також річковим транспортом, водневозами (такі спеціальні танкери-газовози), або у зв’язаному вигляді – всередині інших сполук, наприклад аміаку чи толуолу, такі технології вже є.
Україні дає перевагу також газопровідна система, але є питання, наскільки можливо і коли можливо пустити туди водень замість природного газу.
У нас вже зараз є вільні труби для цього.
У нитці магістрального газогону йде чотири труби. І, скажімо, дві з них використовуються, а дві порожні. Однак просто пустити водень в існуючу трубу не можна. Тому треба будувати нові або переробити існуючі труби, компресори, всю систему.
Втім, є альтернативний варіант – так званий “блендінг”, тобто суміш водню і метану. Щодо нього ЄС ще визначається. Газ, у якому домішано 2% водню, можна передавати існуючими трубопроводами, але заплатять нам за ці 2% чи не заплатять – ми не знаємо. Досліджується, чи можемо ми нашими водогонами передавати 4, 5, 10%, хоча це дуже складно, треба буде також міняти всю інфраструктуру. Та я хочу підкреслити: готувати це треба вже зараз. Європа вже інвестує у водневу інфраструктуру труби, компресори, лічильники, запірну арматуру. Нам також треба потрапити у ці програми.
Ще один бізнес “Нафтогазу” – це сховища. Споживання та виробництво водню є сезонним, його треба десь зберігати і потім викачувати споживачам. Тому тривають дослідження, чи можна зберігати водень у підземних газосховищах та яким чином.
“Зелена сталь” для електромобілів
На водні можна заробляти, не тільки постачаючи його до Європи. Внутрішнє споживання може бути вигіднішим. Найпростіша ідея – виробляти “зелений аміак” і постачати його в Європу чи по Дунаю. Це вже додана вартість.
Але ще цікавіше – виробництво “зеленої сталі”, попит на яку в Європі шалений.
Тут необхідно зрозуміти логіку дій умовного німецького бюргера, зрозуміти походження “зеленого тренду” в ЄС. Він формується під впливом майбутніх та ненароджених поколінь. Діти вже зараз кажуть батькам: “Ви ж зараз забрали всі природні ресурси. А як нам жити?”, “Ви будуєте атомне сховище, а ми за них будемо платити” тощо.
Цей тиск нових поколінь змінює попит і вже впливає на політичну картину в Європі – подивіться на Німеччину, де Партія зелених зайняли третє місце і зараз буде одним з коаліційних партнерів.
Отже, цей німецький бюргер хоче купувати екологічний електромобіль від Mercedes чи BMW чи Volkswagen. Та щоб авто було справді екологічним, то і метал, з якого він вироблений, повинен бути “зеленим”, тобто виробленим без “вуглецевого сліду”. Тобто щоби замість газу при виробництві цієї сталі був використаний водень.
Так, це дорожче, але попит – шалений!
А тепер повернемося до наших атомних станцій. Вони можуть допомагати нам виробляти “зелений метал” і ми будемо транспортувати до ЄС не водень, а цей “зелений метал”. І на додаток – зменшимо власне споживання газу, якого нам не вистачає.
І це ще не всі перспективи внутрішнього споживання. Є технології опріснення морської води та виробництва водню з Чорного чи Азовських морів, які ми вивчаємо. І, можливо, буде сенс переводити систему теплопостачання приморських міст на водень. Це вже робить Європа, вже є котли на 100% водні.
Україна не відмовиться від газу
На кліматичній конференції у Глазго Україна також взяла на себе зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів. Але у цьому сенсі є велика відмінність між Україною та ЄС. Нам легше, у нас є що скорочувати. Одними лише програмами енергоефективності ми можемо досягти всіх кліматичних цілей до 2030 року.
Ми, на відміну від ЄС та США, не досягли “останньої милі”, коли кожен відсоток скорочення потребує витончених технологічних рішень.
А Європі треба водень.
Та я підкреслю: не треба робити з водню “гіперлуп”.
Так, водень – це майбутнє, це важливо, це колись буде. Але зараз у нас є нагальніші проблеми – вугільні шахти, нестача газу.
І не треба вважати, що “Нафтогаз” тепер займається тільки воднем, біометаном, зеленою енергетикою. Ні, 99% персоналу компанії зайняті тим, щоб збільшити газовидобуток, забезпечити транзит, диверсифікацію, перемогти у війні з “Газпромом”, пройти опалювальний сезон, а десь 1% зайняті “зеленою трансформацією”.
Але за 10 років цей відсоток зміниться десь так 40 на 60. Це не ми придумали, цим займаються абсолютно всі нафтогазові гіганти світу.
Вплив Росії на водневі проєкти ЄС
Не треба забувати і про лобі країни-агресора. Росія кілька місяців тому також ухвалила водневу стратегію, а тепер приходить до ЄС і каже: “Ой, хлопці, я ж також можу виробляти і постачати вам будь-який водень”.
Причому вони взяли на озброєння кліматичні аргументи, розуміючи, що ті важливі для ЄС, і пропонують не тільки постачання водню, а й перетворення “сірого” на “блакитний”.
Для цього в РФ пропонують свій “Північний потік”.
Росіяни кажуть: у нас є Nord Stream, ми можемо по ньому закачувати ваш CO₂ і захоронювати його в тундрі, у старі газові родовища.
Росія відчуває, що це тренд ЄС, і працює в ньому. Їхню присутність треба враховувати. Хоча хай краще зі своїми викидами метановими розберуться спочатку.
Що краще – водень чи метан?
Умовно кажучи, кілограм водню кращий за кілограм метану. Він більш енергомісткий, дає більше тепла при спалюванні. Однак його густина набагато менша, ніж метану, чи то природного газу. Тому кубометр водню віддасть менше енергії ніж кубометр метану за умови однакового тиску.
Також водень набагато більш вибухонебезпечний, це накладає купу обмежень для побутового використання.
Але є також фінансові стимули йти у водень.
Для оновлення тих же ТЕЦ нам потрібні інвестиції. А інвестиції зараз ідуть тільки в “зелені” речі. Тож якщо ми хочемо реконструювати наші ТЕЦ, які забезпечують теплом регіони, то реконструкція має бути або з біотехнологіями, або з воднем. Тобто нас навіть фінансово у це штовхають.
Ми зараз за столом переговорів. Зараз поки що знак питання – у нас відкриті всі можливості. Одночасно Росія грає свою гру – робить штучну кризу з вугіллям, газом, штовхає усіх до того, щоб ми споживали більше газу, забирали його з підземок. І це робить зелену тематику ще важливішою.
Це непроста гра. Ми можемо як виграти, так і програти, але ми маємо не лишатися осторонь цього процесу. Бо за нинішніх умов ти будеш або за столом, або на столі, у вигляді меню.
Над цим думають усі гравці.
Shell вирішив переїхати з Нідерландів у Велику Британію, змінює податкову юрисдикцію через плани декарбонізації. Total, величезна французька компанія, перейменувалася на TotalEnergies. Вони були бізнесом нафти і газу, а тепер у пріоритетах і сонце, і вітер, і водень.
І якщо ми зараз не зрозуміємо цей тренд, то будемо в меню. Поки що у нас є можливість бути за столом.