МВФ, stand-by і проблема подальших зобов’язань (second-round commitment)
Чи не вперше в макроекономічній історії України виконання зобов’язань за програмою з МВФ настільки відверто ставлять під сумнів. Інколи навіть заперечують. Довкола цього здіймається бурхлива хвиля обурення на кшталт: stand-by має структурні маяки, а значить це якийсь неприйнятний stand-by.
1. Це вже не досвід виконання попередніх програм (жодна з них не була завершена). Це вже інституціональний факт – сформована політична культура не дотримуватися в майбутньому взятих зобов’язань.
2. Радше за все така політична культура сформувалася під впливом деградації “якості держави”, коли банальні образи базарного “кидалова” чи “бєняноміки” перетворилися на стереотип поведінки владних еліт. Таку собі “нормальність”, із якою всі інші мають рахуватися, бо мають “велику честь працювати з нами”.
3. У середовищі такої політичної культури апріорі не генерується схильність до будь-яких серьйозних структурних змін, навіть не формуються наміри.
Читайте також: Інакше епоха бідності триватиме вічно: що має усвідомити український виборець
4. Питання лише в тому, чи розуміють адепти такої політичної культури, як їх сприймають міжнародні партнери, і які довгострокові наслідки того, якщо країну сприймають як таку, що не здатна до реалізації принципу second-round commitment.
5. Відповідь насправді проста. Міжнародні партнери це вже добре розуміють, а тому адаптуються до фактичного небажання виконувати взяті зобов’язання. Як? Змінюючи масштаб програм; структуруючи їх під пікові виплати; апелюючи до реформоорієнтованих груп; формуючи структурні вимоги таким чином, щоб вони завдавали опосередкований удар по рентоорієнтованих агентах тощо.
5а. Як не дивно, але вибудова запобіжників відкату вже здійснених реформ стає головнішим структурним завданням, аніж самі необхідні реформи. Це сповільнює розвиток країни на десятиліття.
5б. І це сповільнення ніколи не вдасться компенсувати фетишем нижчих відсоткових ставок.
Читайте також: Керівництво “ПриватБанку” кличуть на допит, усе завдяки найліпшій інвестиційній няньці Суркісів – Фурса
6. Так само простою є відповідь про довгострокові наслідки. А) Мізер ПІІ. Або нульовий чистий приріст ПІІ, або round-tripping ПІІ, або ПІІ у субсидовані сектори типу “зеленої” енергетики, де й так виникли проблеми. Б) Додаткові вимоги за банківськими гарантіями при міжнародних розрахунках. В) Вищі “спреди” по запозиченнях компаній (якщо це не інсайдери з офшорів). Перелік довгий.
6а. Можна лише додати, що відсутність політичної культури виконання подальших зобов’язань завжди тримає незалежних регуляторів у підвішеному стані, завдяки чому довіру до політики досягнути й утримати вкрай важко, а ціна недовіри є вищою. Приклад поведінки ставок щодо ОВДП упродож березня-червня – гарна ілюстрація того, що довіра й очікування, які випливають із політико-економічної невизначеності, мають реальну ціну.
7. Таке середовище бездоганно відтворює наратив про необхідність “суверенної політики”. Що би це не означало, головна логіка зводиться до одного – захисту рентоорієнтованих елітних груп від конкурентного тиску та перекладання на когось іншого тягаря вищої інфляції та майбутніх NPLів. Тільки проблема в тому, що прошарок тих інших із кожним роком скорочується.
8. Перетворення невиконання взятих зобов’язань у національну звитягу завжди завершується однаково – бідністю та нерівністю. Тому що вигоди від цього капіталізуються, а втрати соціалізуються.