Уряд виявився неготовий до організації таких складних заходів та своєчасного ухвалення необхідних рішень попри те, що було достатньо часу для введення системи електронного адміністрування торгівлі паливом. У цьому розрізі дещо кумедною виглядає назва партії – «Українська стратегія», бо ця політсила об’єднала тих, хто не в стані організувати роботу.
Про це у коментарі “ВВ” повідомив директор спеціальних проектів Науково-технічного центру «Психея» Геннадій Рябцев.
Дійсно,запрацював «Єдиний державний реєстр суб’єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним». Станом на 3 липня в ньому налічується більше 7300 компаній. Але цей реєстр не призведе до закриття підприємств, які виробляють та торгують паливом нелегально чи не сплачують повною мірою передбачених законодавством податків та зборів, що є остаточною метою задуманих змін. Бракує запуску єдиної системи електронного адміністрування партій палива, які виробляються в Україні чи імпортуються для реалізації на наших АЗС. Якщо в результаті змін вдасться відслідковувати кожну партію нафтопродуктів від виробника до заправок й запустити систему державного моніторингу контролю якості й безпеки моторного палива, поступово на ринку стане менше неякісного продукту. До речі, Україна зобов’язалася розробити й впровадити таку систему ще у 2012 році. Відповідні рішення вже давним-давно були ухвалені, і в 2015-му ми мали відзвітувати перед Енергетичним співтовариством. Але ніхто цей звіт не отримав, хоч Міненерго в щорічних релізах Камбіну стверджувало, що ця система вже працює. Тому, безумовно, зміни задля детенізації ринку потрібні, тим більше, що ситуація дедалі погіршується, про це свідчить 1,5 тисячі «підпарканних» заправок. Але запровадження реформ повинно бути грамотним.
Що ми маємо зараз? Із 1 липня запрацювала так звана паливна реформа, і до цього терміну всі учасники ринку, в тому числі аграрії, які зберігають нафтопродукти для польових робіт, мали отримати ліцензію. Але ніхто з ініціаторів змін до Податкового кодексу не замислювався над тим, що для отримання ліцензій для зберігання палива для власних потреб фермерське господарство має отримати принаймні 16 погоджень у різних органах виконавчої влади. Тим самим відкривається широке поле для діяльності тих, хто хоче поживитися за рахунок суб’єктів господарювання, фізосіб-підприємців. Є вірогідність, що багато фермерських господарств відмовляться від отримання ліцензій. Тим самим аграрії позбавляться можливості укладати прямі контракти з виробниками палива чи імпортерами. Відповідно, при закупівлі палива вони будуть переплачувати роздрібну націнку, яка наразі складає близько 6-8 грн на літрі палива, що автоматично призведе до того, що фермери ці додаткові витрати включатимуть в собівартість продукції.
Та й рішення парламенту щодо відтермінування сплати штрафів компаніями, які зберігають паливо без ліцензій, з 1 липня 2019 року до 1 січня 2020-го, не спасе ситуацію. Адже законотворці забули відтермінувати введення в дію іншої норми, яка дозволяє конфіскувати резервуари із паливом у разі відсутності ліцензії. Тому те, що відбувається, важко назвати реформою…