ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Декабрь 2018    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   

«В моєму житті нечасто гостює радість...»

  2017   0 26.03.2012, 18:02 | Статьи, Культура
«В моєму житті нечасто гостює радість...» Ольга Кобилянська: феміністка та письменниця

Перші роки Другої світової війни всіяли наші землі могилами, забрали тисячі життів. Та гинули не лише на фронті, в тилу втрати були не менш значними та болісними. 21 березня виповнилось 70 років від дня смерті справжнього борця за права жінок, талановитої і неординарної української письменниці Ольги Кобилянської.

У 1942 році Ользі Юліанівні було 78. Майже нерухому через вік та параліч, її не ризикнули евакуювати за кордон на початку війни. Тож довелося перебувати в окупації. І хоча тоді на Буковині, не так давно приєднаній до радянської України, багато хто сприймав прихід німецьких і румунських військ як визволення, окупаційна влада відразу ж узялася за письменницю. (Адже Ольга Кобилянська свого часу була піднята на щит радянської ідеології.) Її збиралися арештувати, публічно судити, йшлося навіть про розстріл. Від страшної розправи мисткиню врятувало власне серце. Воно просто зупинилося мало не напередодні суду — 21 березня…

Те саме серце знало та тримало у собі дві війни. Життя письменниці припало якраз на період двох Світових. Була в ньому і особиста борня. У її жилах текла подвійна кров — «друга» та «ворога». Батько Ольги, дрібний урядовець Юліан Кобилянський, належав до українського шляхетського роду, який мав свій герб і походив із Наддніпрянщини. Мати Марія Вернер була спольщеною німкенею. Лише завдяки матері, яка з любові до свого чоловіка вивчила українську мову та прийняла його релігію, дівчина виховувалася у пошані до батьківських традицій, вірувань і вважала себе саме українкою. Тож досить гнівно реагувала на агресію німецьких «родичів». Її позиція відображена в творах «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», датованих 1917-м, «Зійшов з розуму» (1923) тощо.

Рідною мовою
«Писати треба українською, аби бути ближчою до народу», — так радили Ользі Кобилянській товариші Іван Франко та Леся Українка. А якою ж іще мовою мала писати українська письменниця? Російської вона взагалі не розуміла. Навіть відвідуючи творчий семінар у Полтаві, що провадився російською мовою, Кобилянська мусила просити перекладацької допомоги в приятельки по листуванню Лесі Українки.
«В моєму житті нечасто гостює радість...»
Народилася Ольга в буковинському містечку Гура-Гумора в Австро-Угорщині (зараз Гура-Гуморулуй на території Румунії). Крім німецьких чотирьох класів, ніде не навчалася — небагата сім’я ледве нашкребла грошей на освіту п’яти синів, троє з яких стали юристами, ще двоє — вчителем і військовим. На доньок батьки могли з чистим сумлінням не витрачатися: найкращою кар’єрою для дівчини вважалося заміжжя, що, до речі, більшість самих панянок сприймали цілком нормально. Та тільки не вона. Прагнучи до знань, Ольга читала книжки з місцевої бібліотеки, здебільшого іноземні. Удома теж розмовляли польською, німецькою, рідше українською. Тож не дивно, що письменниця все життя набагато краще володіла саме мовою материних предків, а не батькових. Навіть перші її речі — «Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини», «Доля чи воля» та інші — були написані та опубліковані по-німецьки.

Перейти в творчості на «рідну мову» (за такої ситуації називати українську рідною досить дивно) було не так уже й просто. Її стиль грішив німецькою побудовою фраз, очевидно неукраїнською лексикою. Редактори мусили робити серйозні правки, адаптуючи тексти для співвітчизників. Наприклад, літпрацівник «Літературно-наукового вісника» (ЛНВ) Крушельницький довго і старанно готував до друку повість «Земля». «Єслі б я вміла мову так, як він, воно би далеко, далеко скорше вперед ішло», — читаємо в листі Ольги Кобилянської. Більшість оповідань письменниця все-таки творила німецькою, а потім перекладала або передоручала це колегам. «...Занедбалася останнім часом дуже в руськім», — зізнається вона Івану Франку, надсилаючи йому для публікації в ЛНВ німецькомовний варіант оповідання «Поети».Однак, попри настільки складні взаємини з українською мовою, Ольга Кобилянська, зображуючи життя нашого народу, все ж таки залишається класиком саме української літератури. Цього не береться заперечувати ніхто.

Жіноче нутро вирує
«Межи моїми ровесницями і знайомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б могла відкрити свою душу з її таємницями. Їхнім ідеалом був мужчина і заміжжя, на цьому все закінчувалося. Мені хотілося більше. Мені хотілося широкої освіти і науки, і ширшої арени діяльності», — писала Ольга в автобіографії.

Ідеями жіночої емансипації письменниця переймалася з ранньої молодості, спочатку стихійно, а затим, переїхавши до Чернівців і познайомившись із головною галицькою феміністкою Наталею Кобринською, — на твердій ідеологічній платформі. 1894 року Кобилянська стала однією з фундаторок «Товариства руських жінок на Буковині» і випустила його програмну брошуру під назвою «Дещо про ідею жіночого руху».Її вважають однією з перших українських феміністок. Але нині це слово сприймається не інакше як характеристика жінок, агресивно налаштованих до чоловіків, які прагнуть щохвилини продемонструвати свою рівність із ними або й перевагу. Декому при цьому слові згадуються «рожеві» відтінки, у які нещодавно, до речі, фарбували і Кобилянську з Лесею Українкою через неординарні прізвиська, що вони їх давали одна одній у листах: «хтось біленький», «хтось чорненький» — маючи на увазі колір волосся. Інші наразі спроектували це слово на сучасні жіночі організації на кшталт «Фемен» з усіма їхніми вибриками…

Проте тодішня феміністка зовсім інша. Вона не прагне панувати над сильною половиною людства чи стати на один щабель із нею. Ця жінка мріє лише про одне — отримати право бути людиною. Справжньою, живою, з власними думками і бажаннями. Якій не будуть обирати наречених без її згоди, не заборонятимуть навчатися, читати книжки, працювати... Саме за це боролася Ольга Кобилянська. Вільнолюбні й артистичні інтеліґентки з творів ранньої Кобилянської «Людина», «Царівна», «Вальс Меланхолійний» — це не лише зображення себе та подруг, а й свідомо введений у літературу образ нової жінки. «Я думаю, що моя заслуга у тому, що мої героїні витіснили вже або хоча б звернуть увагу русинів на те, що замість дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть стати і жінки європейського характеру», — стверджує вона в листі до свого коханого і давнього товариша Осипа Маковея. Та він так і не зрозумів її. А вона так і не вийшла ні за кого заміж…

«Той, котрий»
Щось не склалося з тим її заміжжям. Не допомагало навіть палке бажання та віщування цигана, який ще у юності наворожив Ользі побратися із шанованим і заможним паном. Бачила вона його лише у снах — сильний, дужий, кремезний чоловік, який зміг приборкати її дикий норов та обігріти до болю вразливу душу. Єдине, за що себе картала, — не розгледіла у вечірній імлі його обличчя… Для себе вона назвала його «той, котрий» та так і шукала обранця все життя, знаходячи мало не у кожному другому такі знайомі, але незвідані риси. Дівочі щоденники зберегли історію восьми років її мрійливих сподівань, її шалений «донжуанський» список любовей. На їхніх сторінках вписані понад двадцять чоловічих імен — тих, кого вона любила, та тих, за кого була готова (без «люблю») вийти заміж. Ще кілька чоловічих постатей у щоденнику безіменні, але згадуються теж із зізнанням у коханні.

Вона ламала тогочасні стереотипи не лише про хорошу дружину, а й взагалі про жінку. Дозволяла собі мріяти, кохати, хворіти від кохання, тижнями не встаючи з ліжка. Усе було байдуже, навіть те, що жила не в столиці, де усе могли зрозуміти, а в глибокій провінції — у гірському містечку Кімполунг на Буковині та в селі Димка неподалік Чернівців. Ще дивовижнішим є те, що Кобилянська могла захопитися одразу кількома чоловіками. Щоразу закохуючись у когось нового, не втрачала гостроти почуттів до кількох попередніх. Інколи, загадавши трьох кавалерів, ворожила на воді й гірко сміялася від того, що усі троє щасливо з нею «сходилися»!

«В моєму житті нечасто гостює радість... Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки «товаришка?» — писала вона у 23 роки.
Серед записів Кобилянської можна знайти згадування про зовсім різних особистостей: двоє селян-буковинців, інженер, студенти й навіть один жонатий немолодий уніатський священик. Принаймні троє з того списку примушували її страждати дуже сильно. Це німець Ернст Зерґлер, інженер, селянин Василь та студент Євген (Ґеньо) Озаркевич. Ці любові вона переживала гостро. Її захоплення межували зі смертельною недугою. Попри те, у її щоденнику є запис: «Мені вже 25 років, а я ще досі ні з ким не бавилася» (не мала інтимних стосунків. — Прим. авт.). А трохи далі: «Я ще навіть ні з ким не цілувалася».

Але як же той довжелезний кавалерський список? Чоловіки всі вигадані? Ні. Коли вона про когось писала «люблю», то кохання таки було справжнім, як хвороба, з усіма наслідками. Але то була особлива любов, якої вона не вчилася за традиційною схемою (люблять для того, щоб вийти заміж). Кохання Ольги не запозичене нізвідки, а ніби знайдене в собі. Більшість її обранців навіть не знали, що подобаються їй. Але як тільки хтось із них помічав її пристрасть і збирався якось відповісти, вона писала у щоденнику: «От мавпа! Що він собі думає? Як сміє?»

Така її поведінка лякала чоловіків та змушувала їх триматися осторонь. Гарна, розумна, витончена жінка головне кохання свого життя зустріла вже після тридцяти — це був учитель за фахам, на чотири роки молодший Осип Маковей. Він одним із перших, поруч із Лесею Українкою та Іваном Франком, заговорив у пресі про молоду оригінальну письменницю. Друкував у газеті «Буковина», де був редактором, її оповідання. Йому вона довіряла і його по-справжньому любила. За два роки до сорока вона сама запропонувала Осипу жити разом: «Чи маєте відвагу розпочати життя, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово, і я піду за Вами».

Він утік. Одружився на іншій, і тим її болісно вразив. Зараз важко (та й не варто) визначати, що саме спричинило розрив. Очевидно, що Ольга Кобилянська — значно масштабніша постать у літературі, ніж Осип Маковей. Мабуть, і в житті вона не змогла бути м’якою та слабкою. У листах до коханого вона постійно підкреслює свою незалежність та рівноправність із ним: «У нас споріднені душі. Ми обоє письменники. Я б могла тобі допомагати. Корегувати твої праці. Ти пишеш, що утримуєш свою матір і тому не зможеш утримувати ще й мене. Я заробляю на життя своїм пером...»

Після цього немає жодного щоденника Кобилянської та жодного списку захоплень… Коли їй було 50 років, до неї іще сватався якийсь справді заможний чеський пан. Вона йому відмовила. Можливо, то якраз і був її «той, котрий», якого вона шукала стільки років? Проте серце, зболене роками розчарувань, уже цього не відчуло.
«В моєму житті нечасто гостює радість...»
Так і прожила Ольга Кобилянська своє життя незаміжньою, усиновивши племінницю, позашлюбну доньку брата. …На затишній вулиці Димитрова (тоді Одобеску), що в Чернівцях, привертає увагу невеликий одноповерховий будинок. У ньому з 1929 року і до кінця своїх днів мешкала Ольга Кобилянська. Її твори в 20–30-ті роки минулого століття були відомі далеко за межами Буковини. Український Вільний університет у Празі присвоїв їй звання почесного доктора. Письменницю називали «гірською орлицею» за горде серце, «пишною трояндою в саду української літератури» — за яскраву метафоричність бачення. Себе ж вона скромно й просто окреслювала «робітницею свого народу», девізом життя якої були слова: «Що люблю — люблю вже навіки».

Ольга МОСЬОНДЗ
"Вечерние Вести"
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Декабрь 2018 (417)
Ноябрь 2018 (1031)
Октябрь 2018 (1050)
Сентябрь 2018 (1008)
Август 2018 (952)
Июль 2018 (1015)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области