Ви собі як хочете, а я вважаю, що ми мало тішимося мовою. Украй рідко зупиняємося в розмові, щоби посмакувати словом, швидко складаємо речення з найпоширеніших форм і кидаємо то все жужмом в інформаційний простір. А пригадуєте, як у школі вчили складати синонімічні ряди, шукати порівняння й антоніми? Чому ж у дорослості ми нехтуємо простими рецептами комунікаційної краси?
Вимушені захищати українську повсякдень, поміж тим забуваємо нею смакувати. Бачитися із відтінками значень, складати несподівані метафори та приправляти все це свіжими епітетами. Витягати зі скрині притрушені пилом мовні скарби, завертати звороти й читати-читати-читати, смакуючи.
Читайте також: Замість Ківалова й Колесніченка – Бужанський. Яка різниця?
От якраз читаючи якось неймовірного українського письменника Майка Йогансена, вбитого сталінським режимом інтелектуала, модника, більярдиста, перекладача, мандрівника та сміливця (то все один Йогансен), я підкреслювала слова хвильками – бо хвилювалася від краси його мовно-конструкторських здібностей. Є в нього казка – “Кіт чудило” – відчуйте слова! І враз цевже не просто кіт, і не просто казка. А чом би не назвати “чудиолом” іще когось, бо точно ж трапляються чудила в житті. Талановитого колегу Йогансен кликав “чудермайстер”, сам таким був, та й ви, певне, знайомі із кимось вартим такого йменування – чудермайстер! Коли траплялося щось моторошне і таємниче, як ото на сторінках оповідань дуже шанованого Йогансеном Едгара По, він характеризував то як – “монструозне”. Чим вам не короткий опис політичної ситуації в Україні? Жартую!
Павличко й Малишко теж начудермайстрували (а чом би й ні) неологізмів, які ми нині впізнаємо, та не часто додаємо у власні речення. “Гранослов”, “яснота”, “дощовиця” і сотні інших, що пробуджують від дрімотного сприйняття тексту. Хіба не хочеться спинитися на мить від метушні й подумати-поуявляти осінню ясноту?
Читайте також: Ті, кого утискає державний статус української, хочуть, аби ми й далі боялися своєї мови – Забужко
Любов до мови часто зводять до боротьби із помилками та кліше. Звичайно, норми й правила існують для того, щоб їх виконували. Проте надміру агресивний мовний пуризм подекуди відбиває бажання її використовувати, особливо в тих, хто щойно пристав на наш мовний бік.
Мова жива, мінлива, нова й давня, академічна та базарна, нехай же буде вона різна, нехай повняться нею вулиці й хати, палаци й екскурсійні автобуси, банки та школи. І нехай поміж розмов завжди буде мить радості й подиву від нового сконструйованого сміливцем терміна чи пригаданого чиїмось прадідом звороту, щоб кожного дня ми відчували багатий смак її повнословного потоку. Нумо нею тішитися!