ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Сентябрь 2018    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
         
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Неприкрашена правда про війну

  392   0 05.10.2015, 17:00 | Статьи, АТО
Неприкрашена правда про війну

Що ми, пересічні українці, знаємо про війну?! Те, що показують по телевізору про АТО, то навіть не півправди, а значно менше... Бо та правда, що урізано, малими сюжетами подається з місць, де могла побувати бодай одна знімальна група, - не може показати нам цілісної картини того, що відбувається насправді. Оголену правду про війну знає лише той, хто там був.

 

Пішов на війну добровольцем. І капеланом.

Дубенчанин Віталій Яворський  у мирному житті - настоятель Свято-Троїцької церкви, що у селі Привільне Дубенського району. На війні - воєнний капелан, волонтер і боєць в одній особі. На війні від самого її початку. Взимку 2014-го був на Майдані, пережив усі найкритичніші й найтрагічніші миттєвості нашої революції Гідності. Тож коли з оголеними нервами стежив за новинами, як практично без єдиного пострілу, без опору було здано російському окупантові Крим, не витримав. Зібрав для бійців машину продуктів і повіз під Слов'янськ. «Приїхали ми тоді в Чугуєво, зупинились поблизу перехрестя на першому біля Слов'янська блокпосту. Нас не хотіли туди пускати. Коли ж нарешті рушили, то по нашому бусові з придорожньої «зеленки» відкрили вогонь. І хоч ніхто з нас не постраждав, мене це дуже вразило. Тоді й вирішив піти служити добровольцем...», - згадує Віталій.

 

Саме війною, а не ефемерним АТО називає Яворський те випробування, що випало на його долю за останні півтора року. Залишивши вдома сім'ю - дружину з трьома дітьми, він став бійцем. Як священик, взяв на себе ще й іншу особливу місію: став військовим капеланом. Не полишав і волонтерської діяльності.

 

Під Слов'янськом на той час стояли добровольчий батальйон «Айдар» і 51-ша Новоград-Волинська бригада. І капелан Яворський нікого не обділяв своєю увагою: їздив то до одних, то до других.

 

Перша поразка добровольчих батальйонів

 «Поїхав за продуктами, а коли привіз - дізнався, що наші хлопці під Савур-Могилою потрапили в полон...» - розповідає Віталій. З гіркотою згадує чоловік про те перше кільце під Савур-Могилою. «Наші хлопці опинилися в голодній блокаді. Ніхто нічого не розумів, чому раптом прийшов наказ здати висоти. Я поїхав за продуктами. Телефонує побратим з полону... Просить води, бо спека неймовірна, а хлопці без води і практично без їжі. Ми рвалися туди, щоб витягнути їх. Дуже багато було поранених, кинутих на поталу... Це була перша серйозна поразка добровольчих батальйонів».

 

У цьому контексті говорить і про перші серйозні зради. Ще тоді хлопці-патріоти не знали, що голову одного бойового офіцера зрадники продають ворогові за тисячу доларів. За солдата, в залежності від його військової спеціальності дають від 400 до 700 зелених. Вже згодом ті, котрим судилося вийти живими з-під Іловайська, стали обачнішими. Стали помічати, як не раз після відвідин високого начальства, ворог накривав їхні позиції шквальним мінометним вогнем. Знищувалися всі речові запаси - одяг, амуніція, провізія, зброя...

 

Пекло Іловайська

Капелан, який займався ще й постачанням солдатам провізії, бував чи не по всій лінії розмежування. Того, що бачив під Іловайськом, йому не забути повік. Ці спогади завжди будуть болючими. То було справжнісіньке пекло. У ньому втратив чимало близьких людей...

 

В саме місто Іловайськ отець Віталій не потрапив, але те, що діялося на його околицях, бодай нікому ніколи не бачити! Заграву від велетенського пожарища, в якому палала наша військова техніка, було видно здалеку. Дощенту спалені, жахливо вивернуті, сплющені танки, бетеери, автомобілі. І забиває дух сморід... Нестерпний сморід паленого м'яса, згорілого дощенту людського тіла. Доводилося бачити вцілілі пластини бронежилета, каску і поруч кістяк-силует. Яворський показує страшне фото: біля догораючого тіла лежить нерозірвана граната... «Тому ми не могли до нього підступитися...»

 

Священик у рясі, що їздив посеред того пекла як проста швидка поміч без жодних пізнавальних знаків, курсуючи межи десятками мертвих і помираючих, виконував свою місію: сповідав і причащав тяжко поранених, читав молитву за упокій загиблих. «Бувало, що тяжко поранений боєць після прийняття причастя через кілька хвилин відходив... Вивезти бодай когось одного з оточення було неможливо... - розповідає Віталій Яворський. - Зупинив нас майор російської армії (шофер мій був переодягнутий у цивільний одяг) і спитав мене: «Какой церкви?» Я відповів: «Української православної». Переконаний, що коли б додав «Київського патріархату...», то той автомат, націлений на мене, там, на місці, був би у нас і розряджений...

 

«Ми бачили, як катують наших полонених...»

«Пересуваючись неподалік від ворожих позицій, ми бачили як вдалечині катують наших полонених, - розповідає Віталій Яворський. -  Вони лежать на землі зі зв'язаними за спиною руками, а кати їх б'ють, копають ногами, стрибають по їхніх тілах, стають чобітьми на голову... Ми ж від безсилля тільки зубами скрегочемо.

 

Проте, коли вже поверталися назад у бік до наших позицій, то вирішили підбирали всіх, кого тільки могли. Звертали в поле, то знову виїздили на дорогу. Ті, кому вдалося вийти, йшли полями пішки. Були зі зброєю, проте без жодного патрона. Чорні, закіптюжені, вкрай знесилені. Проте то там, то тут чулося: «Слава Україні!» Зневірені, голодні, розчаровані хлопці з Правого сектору на надриві співали гімн України. Там були й інші рештки добровольчих батальйонів - «Донбас», 51-ша бригада, 93-тя. Підтягнули під Іловайськ «Айдар». Питання - для чого було зібрано під Іловайськом всі добровольчі батальйони - до вищого керівництва... На жаль, за смерть наших кращих патріотів досі ніхто не відповів...

 

Збираючи по полях наших пошарпаних хлопців, ми з шофером дуже ризикували. Коли прибули на місце дислокації, я отримав за це догану. Один офіцер погрожував відкрити проти мене кримінальну справу...»

 

Віталій Яворський розповідає про передислокацію в Куйбишевому. «Вигляд нашого війська жалюгідний. Не було ні в що вдягнутися, ні взутися, ні одного автомата нормального. Зброя 70-х років. Автомати АК-74. Як стріляєш, нагрівається ствол. Далеко не та зброя, яка нам була потрібна. Я поїхав додому і пригнав машину з картоплею. Інші волонтери також підсобили, чим могли. Проте раділи ми недовго. Після того, як нас відвідав один начальничок, нашу базу розбомбили...»

 

Вихід з Дебальцево. Було чути, як наші хлопці відстрілюються, гімн співають...

Священик з Привільного показує на телефоні фронтові фото. Ще одне пекло - вихід з Дебальцевого. На фото це місто-привид з боку Світлодара. На будинках - жодного вцілілого даху. Підірваний міст. Під Дебальцевим військовий капелан Віталій Яворський мотався між батальйоном «Горинь», 30-ою та 128-ою бригадами.

 

«Кажуть, відхід плановий. Хіба що для Нацгвардії. Вони спокійно вийшли, а нам ніхто ніякої команди не давав, - розповідає Віталій. - Розвідка наша прибула і кажуть, що замикають у кільце Вуглегірськ. Переконаний: якби нам дали підсилення, цього б не сталося. Я попросився з ними в розвідку. Не взяли. Кажуть - ви потрібні тут. Порадили нам відходити, не чекаючи ніяких наказів, брати відповідальність на себе. Ворог став трикутником. Підняли на нас гради, міномети. Ми не могли дати адекватну відповідь, адже було оголошено перемир'я. Хоча втриматися також не могли. Опівночі наші хлопці таки дали агресорові відповідь. Без наказу. Ми ніяк не могли зрозуміти, як так - залишити нас без жодного прикриття. У нас не було інакшого виходу: треба було будь-якою ціною протриматися до ночі. А там - прориватися. Закінчувалися боєприпаси. Один патрон треба було залишити для себе. Про жорстокість кадирівців і, особливо, сербів ходили моторошні легенди, як із живих полонених знімали скальпи, як кастрували наших хлопців. Тож ніхто не бажав потрапити в полон ні собі, ні своєму побратимові.

До мосту підійшли і зразу ж відступили. Ворог підійшов впритул. Було чути, як наші хлопці відстрілюються, гімн співають, патріотичні українські пісні. Не було видно, хто з якої частини. Ми були залишками розділених 30 і 128 бригад. Всі чорні, брудні. Тільки по шевронах і пізнавали один одного. Всі трималися купи, бо вийти поодинці було неможливо.

 

Марш за життя

Був серед нас один місцевий. Він і запропонував вихід. Важкий, ризикований, проте вихід. Треба було перепливти водосховище. Льоду нема. Відлига. Під ногами місиво - болото зі снігом. По краю водосховища тоненький крихкий лід, далі вода. Питання - хочеш чи не хочеш кидатися в крижану воду - не стояло. Інакшого виходу не було. Зарили в мул біля берега свої броніки. Із собою взяли лише автомати. Порожні пластикові пляшки зв'язували шнурівками і такі були в нас для підтримки пояси рятівні...

 

Ціпеніло тіло, від холоду тільки зуби клацали. Тримали один одного в полі зору, тягли тих, хто втомився чи запанікував. І таки дав Бог перепливти без втрат. Щоб зігрітися, зразу кинулися бігти. Поле в грудках, земля в'язка, щомиті є небезпека наткнутися на розтяжки. І постало питання: куди йти, в який бік? Стали сперечалися. Той каже туди, другий тицяє в протилежний бік. Нерви у всіх напружені. Кругом суцільна темрява. Зв'язку нема. З мобільним телефоном навіть піднятися не можна. Зразу ж вичислять. Так ми брели навмання майже добу. То бігли, то стрибали, то присідали... Коли це не допомагало, збивалися в кучу, притискалися й гріли один одного своїми тілами. Зігрітого витискали назовні, а до середини втягували замерзлого. Коли починався обстріл - всі миттю падали на землю, намагаючись з нею злитися. Такий марш за життя тривав майже добу. Знесилені до краю. Нерви в кожного на зриві. В одного істерика і він криком кричить, що жити хоче, бо має вдома малі діти, другий з відчаю мовчить, занурюється в себе, витираючи скупі чоловічі сльози, третій просто божеволіє. Щоб не втрачати наш дух і віру, я змушував хлопців на мить зупинятися й молитися вголос і хором. І це справді допомагало.

 

Дошкуляв не тільки обледенілий одяг. Розвалювалися на ногах у глевкому ґрунті берці. Йти далі не було сил. Коли нас засліпило світло фар, ми не знали, хто це і стали прощатися один з одним. Коли ж чуємо: «Гей, москальня, виходь!» Як почули рідну мову, зраділи, як діти і у відповідь стали кричати «Слава Україні».

То були наші патрульні. Спершу недовірливо наставили на нас зброю, але коли побачили нас, то дар мови втратили - такі ми були змучені, брудні, обідрані. Знайшлася у них і горілка, щоб нас зігріти, і цигарки. Два блоки цигарок зразу пішло.

Стояло нас в Дебальцево біля 9 тисяч війська. Близько 2 тисяч ми там залишили. Вічна їм пам'ять. І ганьба зрадникам..»

Це не кіно. Це було. Пережито. Вистраждано. Потом і кров'ю, на межі між буттям і небуттям вирвано, випрохано у долі - «Жи-ти!» Як священик, як волонтер і воїн Віталій Яворський бачив чимало смертей і горя. Але найстрашніші спогади - це про Іловайськ і Дебальцево.

 

Сповідь на війні. Яка вона?

Запитую про священичу місію: сповідь на війні. Яка вона? «Щира. На сповідь йшли всі. Бувало, що хлопці доходили до краю, були на межі божевілля. Не раз запитували «Батюшко, ви ближче до Бога. Скажіть, коли це все скінчиться?» Я не знав, що відповісти і не міг розчарувати, тому казав: «Скінчиться. Обов'язково скінчиться. Це буде тоді, коли ми всі будемо вдома, біля своїх дружин і дітей».

 

Не раз бійці зізнавалися у своїй слабості. Що їм страшно, що, бувало, втікали зі страху позицій, кидали товаришів. На війні всього буває. Були й протилежні випадки: деякі одчайдухи спеціально просилися на важкі завдання, щоб загинути. На жаль, випадки, коли дружина подала на розлучення через те, що чоловік пішов в АТО, були не поодинокі».

 

Півтора року на війні з квитком «Батьківщини»

Віталій Яворський півтора року на війні проносив із собою разом з паспортом, військовим квитком, фотографіями дружини і дітей ще один документ - членський квиток політичної партії «Батьківщина». Вступив до неї ще в 2008-му. А нині на власному досвіді переконався, що лідер цієї політичної сили Юлія Тимошенко ще тоді, задовго до нинішніх подій була права: армія має бути фахово підготовлена, а військовослужбовець має свідомо підписати контракт. Не всі люди можуть воювати. Не всі морально готові до війни. І коли їх силоміць виловлюють на вулиці й відправляють під гради, то хіба це армія?

 

Чому в нас так все погано?

На моє питання про політичні настрої в армії, Яворський каже, що військовослужбовці не довіряють владі. Ні головнокомандувачу, ні його генералам, ні урядові. Бо коли гірше оснащені збройні сили на передку, а сита нацгвардія йде за ними ззаду, то що це як не новітній загородзагін?

Різниця між оснащенням і озброєнням збройних сил і нацгвардії разюча. До якого тоді висновку може прийти військовослужбовець ЗСУ, дивлячись на це? Що вже казати про добровольчий рух, який всіляко намагаються скомпрометувати, розпорошити, знищити.

 

«Чому в нас так все погано? - повторює задане мною питання недавно демобілізований боєць-священик. - Хочете почути мою думку? По-перше, не треба домовлятися з терористами. Не треба вести з ними торги. По-друге, потрібно знайти фахового розумного генерала, який би взяв на себе відповідальність керівництва нашою армією. По-третє, оголосити війну війною, ліквідувати контрабанду, припинити торги полоненими й мертвими.

Ці події - випробування для нас. Щоб ми прозріли, усвідомили себе згуртованою спаяною нацією, очистились від внутрішнього бруду і скверни. Без цього нам не перемогти», - підсумовує наш герой.

 

Під враженням від нашої розмови, щиро кажу йому, що він справжній герой. Він же заперечує, каже, що ніякий він не герой, а звичайна людина.

Переживши пекло Іловайська і Дебальцеве, ця «звичайна людина» не ходить по кабінетах і не домагається статусу учасника бойових дій. Каже, що йшов на війну не за статусом. Йшов захищати Батьківщину - свою матір, свою дружину, дочку, синів, свій рідний край, свій дім, усе рідне й близьке. А це і є святий обов'язок кожного чоловіка.

Таких «звичайних» людей у нас одиниці. Саме вони - істинні патріоти своєї землі - є нашою національною елітою. Саме таких маємо вишукувати й запрошувати їх стати владою нової України.

 

Марта ПІДЛІСНА

 

gazetavv.com

Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Сентябрь 2018 (724)
Август 2018 (952)
Июль 2018 (1015)
Июнь 2018 (1010)
Май 2018 (1065)
Апрель 2018 (1024)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области