ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Сентябрь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
         
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Місто – це мешканці. Як львів’яни будують сквери і рятують пам’ятки, не чекаючи влади

  108   0 02.10.2013, 05:32 | Новости, Общество
Місто – це мешканці. Як львів’яни будують сквери і рятують пам’ятки, не чекаючи влади
Фото life.pravda.
Відреставрована історична пам’ятка, новий сквер на місці, де раніше була парковка, звільнені від машин тротуари для проходу пішоходів, таблички з назвами зупинок – це лише частина громадських ініціатив, які були реалізовані у Львові протягом останніх двох років.

Проекти розробляються не у кабінетах чиновників, а на міських форумах і у соцмережах. Гроші не вибиваються з бюджету, а збираються від небайдужих людей на картки активістів. Так львів’яни облаштовують міський простір, не чекаючи, поки цим займеться влада або забудовники, пише Українська правда. Життя.

Активісти рухів "Дайте пройти", "Lypneva.com" і "Врятувати Меркурія", з якими зустрівся кореспондент "Української правди. Життя", переконані: місто – це власність мешканців, і лише вони мають право вирішувати, як його облаштовувати.

ЛЬВІВ’ЯНИ, ЯКІ БУДУЮТЬ СКВЕРИ І ДИТЯЧІ МАЙДАНЧИКИ

- Люди якось звикли, що у Львові все має бути історичним. Ось, дивіться, чергове "покращення". З будинку зробили таке собі старовинне "псевдо": пофарбували у персиковий колір, заштукатуривши цеглу, поставили пластикові вікна, і ще ковку додали. У нас чомусь дуже люблять цю ковочку, - вказує на черговий архітектурний об’єкт урбаніст Дем’ян Данилюк.

Його екскурсія, присвячена позитивним змінам, що відбуваються у місті завдяки громаді, поступово перетворюється на прогулянку трущобами з тематикою "рагулізми Львова". Через певний час зауваження і критика міського простору викликають легке роздратування і снобізм типового киянина: "Нам би ваші проблеми".

Втім, після чергового "занурення" у міське середовище починаєш відчувати, про що йдеться: Львів - це не лише старовинна архітектура, австрійська бруківка і смачна кава, яким його звикли бачити туристи. Це ще й вузенькі тротуари, захаращені літніми терасами кафешок і запруджені людьми, застарілий громадський транспорт та історичні будинки, які в буквальному сенсі сиплються львів’янам на голови.

"Місто – це наша власність, а міська рада – це мешканці, обрані на певний період, щоб дбати про інших мешканців. Це не якась окрема раса", каже Дем’ян Данилюк.

Зупиняємося біля чергового джипа, припаркованого на тротуарі.

- Подивіться, під’їхав під самий ресторан і перегородив прохід. От у нас всі так мислять: навіть якщо буде вільне місце за 100 метрів, я все одно припаркуюся під самими дверима, щоб бачити машину з вікна, - обурюється Дем’ян, одночасно фотографуючи джип.

За деякий час активіст викладе фото "злісного порушника" у Facebook і збере сотні лайків. 24-річний Дем’ян Данилюк – засновник громадської ініціативи "Lypneva.com" і активіст ще однієї спільноти "Дайте пройти", що бореться з незаконним паркуванням на вулицях Львова.

Нещодавно діяльність Дем’яна та інших активістів "Липневої" увінчалася успіхом. На площі Галицькій, де раніше була незаконна стоянка, з’явилося кілька лавочок із зеленими деревами і кущами. Спільнота ініціювала та розробила проект, погодила його з владою, а також знайшла інвестора.

Підходимо до скверу активістів. Місця зовсім небагато – початковий план встановити три клумби з деревами не спрацював. Тротуару вистачило лише на два бетонних кільця, в які висаджені клени. Вони ж виконують функцію лавочок. Зате звільнилося місце для велопарковки. Сквер одразу окупували мами з візочками, діти кидаються одне в одного камінцями і бігають навколо клумб. На парковці стоїть велосипед.

- Ну що тут розповідати. Все просто. Ідеї, як краще облаштувати цей майданчик, збирали на форумі. Наш архітектор Олександр Шутюк зробив макет, підключилися журналісти, і якось все закрутилося, - розповідає Дем’ян, нервово спостерігаючи за грою малюків у камінці, - Потім я прийшов до міськради…

- Яким чином? До міської ради можна просто так прийти?

- Звичайно! Розумієте, місто – це наша власність, а міська рада – це мешканці, обрані на певний період, щоб дбати про інших мешканців. Це не якась окрема раса, - проводить "лікнеп" Дем’ян, – Так, нам трохи більше пощастило, ніж киянам. Якийсь вплив на владу здійснює саме місто, середовище. Скажімо, вхід до міської ради завжди був вільним – і за Польщі, і у радянські часи, і зараз. До більшості чиновників досить легко прийти на прийом…

Дем’ян розповідає про свій перший візит до міськради. Звучить трохи фантастично. Хлопець просто помітив, що на багатьох зупинках громадського транспорту немає табличок з інформацією про маршрут. Саме тоді влада впроваджувала нову транспортну систему і забула подбати про елементарне.

- Я прийшов до заступника начальника управління транспорту і запропонував зробити такі таблички. У мене вже був готовий макет, розроблений дизайнером з нашої спільноти. Начальник мені сказав: "Гарна ідея, роби".

Перший успіх надихнув громаду на більшу активність. У квітні минулого року дописувачі форуму об’єдналися навколо нової ініціативи – облаштування вулиці Липневої, де колись був стихійний ринок, а потім – величезна парковка. Так виникла спільнота "Lypneva.com", яка об’єднує урбаністів, архітекторів, дизайнерів і просто активних львів’ян.

- Це не громадська організація, ми не зареєстровані, але такий формат нам подобається. У нас нема якихось обов’язків і ніхто не подумає, що ми відмиваємо якісь гроші, як це часто буває з громадськими організаціями, - пояснює Дем’ян.

За півтора роки онлайн-спільнота розрослася і вийшла в реальний простір. Активісти збирають гроші на озеленення вулиць, проводять семінари і покази тематичних фільмів, роз’яснюючи мешканцям і владі, як краще облаштувати місто.

- Наша ціль – це комфортне місто для всіх людей. Для цього потрібне переосмислення громадського простору. Ми вважаємо, що в загальному русі машин має бути найменше. Найбільше – пішоходів і велосипедистів, далі – громадський транспорт, а автомобілі – лише за потреби, - монотонно, ніби читаючи лекцію, продовжує Дем’ян.

- Наприклад, у Бремені дуже популярний рух "каршерінгу", коли сусіди об’єднуються і використовують одну машину для спільних потреб – поїхати на ринок, на роботу, у будівельний супермаркет. Машини постійно використовуються, а не стоять у дворах. І ми вважаємо, що Львів також має рухатися у цьому напрямку.

Від розмов про безавтомобільне і комфортне майбутнє Львова повертаємося до сурової реальності – підходимо до Липневої. На невеликому бульварі, що роз’єднує різні боки вулиці, щільними рядами припарковані авто.

За задумом активістів "Липневої", на місці стоянки мають з’явитися клумби, газони, дитячий майданчик і лавочки. Щоправда, проект поки буксує – попри повністю розроблений дизайн, активісти досі не досягли згоди з мешканцями і не знайшли фінансування.

- Робота з мешканцями йде важко. Мене це найбільше розчаровує в людях – неготовність щось робити, постійне відкладання. Нещодавно ми організували з ними зустріч – "Субота на Липневій". Купили печеньки, роздрукували проект, буклети, принесли проектор, показали фільм і трохи розповіли про себе, - каже Дем’ян.

Ми стоїмо під вікнами будинку, де відбувалася зустріч. Дем’ян жаліється, що деякі мешканці навіть не вийшли зі своїх квартир – спостерігали з балконів. За підрахунками хлопця, активних людей тут набереться не більше п’яти. Тоді як всього проживає щонайменше сотня.

- Спочатку мешканці подумали, що ми якісь рейдери. Перед цим ще були громадські слухання, так жителі пропонували встановити на Липневій статую Божої матері! Це як захисний інстинкт, мовляв, ніхто тут нічого вже не зможе зробити. Але ми намагаємося переконати, що це не працює. Наприклад, біля залізничної станції на Сихові встановлена статуя Божої матері, але вся ця площа так само перетворилася на велику стоянку. В результаті Божа матір стоїть у повному болоті.

Зараз між активістами і мешканцями намітився консенсус - ті не проти "рекреаційної зони", але все одно хочуть десь встановити статую Божої матері.

Останній пункт нашого маршруту – Підзамча, що серед львів’ян вважається депресивним районом. У радянські часи тут працювало багато заводів. Зараз промзона майже мертва. Підприємства зупинилися, залишивши по собі лише напіврозвалені цехи і смітники.

Поряд з об’єктами промислової забудови - житлові будинки. Зупиняємося в одному з двориків.

- Це ще один спільний з Інститутом міста проект "Липневої", - показує Дем’ян на зачатки дитячого майданчика, - Ми хочемо відновити і облаштувати внутрішнє подвір’я. Гроші дає Міністерство зовнішніх справ Польщі. Для виконання деяких робіт на дитячому майданчику були залучені мешканці, те саме планується і на подвір'ї на Жовківській. Там людям запропоновано власноруч поставити додаткове обладнання, наприклад, гойдалку. Щоб мешканці теж відчували відповідальність. Коли це твоє, про це краще починаєш дбати.

ЛЬВІВ’ЯНИ, ЯКІ ВІДВОЙОВУЮТЬ ТРОТУАРИ ДЛЯ ПІШОХОДІВ

- "Дайте пройти!" - це проста, зрозуміла і наочна історія людей, які хочуть змінити своє місто на краще. Так своє "дітище" описує журналіст Отар Довженко, який одного чудового дня створив одноіменну спільноту у Facebook.

- Пару разів я приходив додому з прогулянки з дитиною і виливав свої емоції в соцмережі. У витоках та нюансах проблеми я тоді зовсім не розбирався – наприклад, покладав відповідальність за машини на тротуарах на міську владу й мера особисто, хоча насправді все набагато складніше, а мер у підсумку виявився нашим союзником, - згадує Отар.

Кількість людей, які поділяли невдоволення журналіста паркуванням на вузьких львівських тротуарах невпинно зростала. Львів’яни вивішували у Facеbook фотодокази порушень, а згодом почали влаштовувати "партизанські рейди" – клеїли на неправильно припарковані джипи наліпки з глумливими написами.

Втім, активісти швидко зрозуміли, що такі дії неефективні і знайшли більш простий і дієвий спосіб "звільнення" тротуарів – встановлення обмежувальних стовпчиків. Усе це не займало багато часу і не потребувало великих грошей: один стовпчик коштує 120 – 150 гривень.

- Дивіться, раніше цей тротуар був повністю забитий, а тепер люди можуть вільно ним ходити. А на початку перехрестя, де припарковані машини перекривали рух трамваю, тепер теж вільно, - показує активіст "Дайте пройти" Левко Стек у бік вулиці Підвальної біля Арсеналу, демонструючи результати їхньої першої акції "100 стовпців для міста Львів".

Збір коштів на обмежувачі в’їзду молоді люди організували рік тому. Необхідні 16 тисяч гривень надійшли неочікувано швидко - протягом тижня. На цьому акцію хотіли завершити, однак це був лише її початок.

Побачивши перші результати, львів’яни почали скидатися на стовпці ще активніше. Діяльність "Дайте пройти" активно висвітлювали журналісти, рух помітили політики і місцева влада, яка взяла на себе всі узгодження.

- Була така цікава історія. На одній з вулиць зробили велодоріжку, і буквально наступного дня на ній запаркувався автомобіль ОККО. Ми вивісили це фото у себе в спільноті, і в результаті компанія дала нам 6500 гривень на встановлення стовпчиків.

Ще в друзі до нас набивався УДАР. Їхній депутат Гінка почав нас хвалити, а потім ми якось сфотографували його машину на тротуарі. Він визнав свою помилку і дав нам 2500 гривень на стовпчики. Особисто я був проти цього, але інші сказали: пофіг, в кого брати гроші, головне – що вони підуть на корисну річ. Це теж певний показник – якщо вже політики за нами бігають, значить, ми вже змусили їх щось робити. Хоча для мене це дуже смішно. Ви – партія, у вас є такі важелі впливу, а ви даєте нам гроші на стовпчики!

Наразі активістам вдалося зібрати більше 30 тисяч гривень. Стовпці встановлені на трьох вулицях. У планах "Дайте пройти" – рухатися від однієї вулиці до іншої, щоб зрештою звільнити від припаркованих машин весь історичний центр.

Де встановлять стовпчики наступного разу, вирішують звичайним голосуванням на Facebook. Спільнота "Дайте пройти!" не є ані громадською організацією, ані офіційним рухом. Це група з 1700 людей, 100 з яких є постійними жертводавцями.

- Це такий махновський рух без жодної організації і претензій на участь у політичному житті, - переконує Левко Стек.

За рік діяльності активісти не лише почали реально змінювати міський простір, але й змусили рахуватися з собою місцеву владу, яка виділила з бюджету на стовпці небувало велику суму – 300 тисяч гривень. Двері міськради відкриті для активістів постійно, а мер і начальники райадміністрацій агітують за громадський рух. Звичайно, сподіваючись на прихильність електорату. Втім, активістів це не лякає – вони уклали з владою умовний "пакт про ненапад".

- Ми можемо зробити це? Давайте робити. А як на це відреагує влада нам абсолютно байдуже. Чи вона вириватиме ці стовпчики, чи дякуватиме, чи брати з нас приклад, чи піаритися – це їхня прерогатива. А ми працюємо, як працюємо і нам не цікаво, що про нас подумає мер чи керівник адміністрації, - каже Левко Стек.

Потоваришувати з рухом "Дайте пройти" намагалися навіть ДАІшники, однак активісти вирішили відмовитися від їхньої допомоги.

- Ніхто з нас не хоче зв’язуватися з такою брудною організацією, як ДАІ. Люди бояться з ними об’єднуватися і всіляко дистанціюються. Взагалі важко знайти якогось нормального офіційного союзника, тому що всі себе дискредитували, - жаліється Левко, але продовжує: це все ж не привід нічого не робити.

- Нехай ми зробимо трохи, але добре. Я розумію, що це якісь точкові речі і ми не вирішимо проблему в цілому, але це не привід нічого не робити. Ок, у нас погана влада, стрьомна ДАІ, у місті не дбають про пішоходів і думають тільки про паркомісця, то що тепер, сісти на перехресті і перерізати собі вени? Це не вихід, краще робити те, на що ти здатен.

Левко Стек: "Ми хочемо дати зрозуміти мешканцям, що крім них ніхто це не зробить. Вам не вистачає лавок? Давайте поставимо лавки. Заважають автомобілі? Давайте ставити стовпчики. Якщо ваш двір хочуть забудувати, давайте виходити під міськраду і протестувати. Як на мене, влада робить те, що ми їй дозволяємо"
20-річний львів’янин відповідає на питання спокійно, час від часу знизуючи плечима, ніби дивуючись: я просто люблю це місто, щось не так?

- Ми відвойовуємо свої тротуари. Таким чином місто стає комфортнішим. Залучити громадськість до розвитку міста – це взагалі дуже крута річ, на що виділяються великі гроші в усьому світі. Наприклад, у кожному районі Копенгагена є маленька муніципальна рада з місцевих мешканців, і їм дають на рік 700 тисяч євро з бюджету. На ці гроші вони проводять, скажімо, свято вулиці чи встановлюють лавки. Це круто, бо тоді люди відчувають відповідальність за цю вулицю, у них формується відповідальність за місто, за свій дім. І завдяки таким інфраструктурним речам цього можна досягти швидше, ніж за допомогою теми мови, історії чи ще якоїсь фігні, якою нас годують політики.

На встановленні стовпців учасники руху "Дайте пройти" зупинятися не хочуть. Конкретних планів поки нема, але Левко Стек переконаний: попереду - нові проекти.

- Якщо з’являться якісь лавки чи парки від "Дайте пройти", я не здивуюся. На це є запит і є люди готові за це відповідати. Я прихильник теорії малих справ. Хай буде один двір, але чистий. Кожен сам визначає, скільки він готовий витратити на це часу, грошей і зусиль. Звичайно, правильно казати: я плачу податки, я голосував за цю владу – хай вони все роблять. Я не вигороджую владу, але коли це не працює є два виходи: або змиритися, або намагатися принаймні подбати про свій двір.

ЛЬВІВ’ЯНИ, ЯКІ ВРЯТУВАЛИ МЕРКУРІЯ

- Вам обов’язково треба піти до Остапа, він рятував Меркурія! - кажуть львів’яни, коли питаєш, хто ще може поділитися успішним досвідом реалізації громадських ініціатив у Львові.

Йдеться про акцію з реставрації історичної пам’ятки – статуї Меркурія відомого львівського архітектора Леонардо Марконі на будинку колишнього Управління залізниці. Активісти реалізували проект за два роки, зібравши майже 135 тисяч гривень благодійних пожертв.

Остап Малашняк - ініціатор акції "Врятувати Меркурія": "Мене дивує, коли кажуть: Коли у тебе маленька дитина, ти маєш жити заради дитини. Та ніфіга! Ти маєш жити разом з дитиною. Так само і з містом: ти його частина, місто – це ти. Ми всі – живий організм"
Остапа Малашняка знаходимо у його власному кафе на вулиці Джерельній. Ще пару років тому мало хто з львів’ян їздив у цей район без потреби, хоча від площі Ринок сюди можна дістатися пішки за 15 хвилин. Сьогодні ця місцевість оживає - тут відкриваються кафе і супермаркети.

- Ніколи не думав, що займатимусь чимось, що може змінювати Львів, хоча закінчив історичний факультет, - починає Остап.

Протягом розмови він кілька разів повторює слово "спонтанно": саме так виникла ідея відреставрувати пам’ятку, яка мала всі шанси впасти комусь на голову, так проходила кампанія зі бору коштів.

Акція "Врятувати Меркурія" розпочалася з поста Остапа у власному ЖЖ, а потім переросла у численні дискусії за участі багатьох активних львів’ян. До кампанії приєдналися голова Українського товариства охорони пам'яток Андрій Салюк, оглядач Петро Нек, фотограф Максим Баландюк, професори Львівської політехніки, архітектори, реставратори, науковці, а також музиканти, журналісти і бізнесмени.

- Перша акція – це було так: ми стоїмо під Меркурієм зі скринькою і збираємо гроші. Виявилося, що майже всі, хто нам жертвував, не знали, що це за Меркурій. 90% людей не піднімають голови – у Львові пам’яток і так дофіга. Ми пояснювали, хтось казав: "О, він може впасти мені на голову – нате 10 гривень", "Ого, та він впаде на мою машину – візьміть 50". Ну, і закрутилося, - розповідає Остап.

Зібравши суму у 5000 гривень, активісти вирішили провести дослідження пам’ятки – обов’язковий перший етап перед реставрацією.

Другим пунктом кампанії стало написання самого проекту, яким займалися професори Львівської політехніки. Документи також потребували узгоджень у відомствах і установах. Остап називає цей етап найскладнішим: "папери, папери плюс купа грошей".

Щоб зібрати необхідну суму, активісти влаштовували концерти, ставили скриньки для пожертв у кав’ярнях і ходили з ними по вулицях. У цей час "рятівників Меркурія" помітила влада. Остап каже, що чиновники їм не заважали і навіть мінімально допомагали – безкоштовно надали 10 сітілайтів у спальних районах міста.

- Усього в ініціативі було близько 30 людей. Ми збиралися кожної середи і вирішували, що ми робимо. Все було спонтанно: скільки прийшло, стільки і зібрали, є 7 скриньок - встановлюємо. Були часи сильного спаду, хтось приходив, хтось йшов. Було навпаки – чувак взяв скриньку, обійшов кілька кафешок і приніс велику суму, - згадує Остап.

Втім, грошей все ж не вистачало – третій етап реставраційної кампанії вимагав 122 тисячі гривень.

- Коли завершили розробку проекту, стало зрозуміло, що треба швидко робити саму реставрацію, а грошей нема. Тоді нам дзвонить фірма з іронічною назвою: "Меркурій-центр", яка займається риштуванням, яке коштує мегадорого. Ця компанія нам його надала за 1 гривню.

Найбільшу ж допомогу активістам надало німецьке товариство "Giz", яке у Львові займається реставрацією старих будинків. Воно взяло на себе фінансування фінальної стадії відновлення пам’ятки, а також залучило до проекту німецьких архітекторів і консультантів. Однак основні роботи виконували молоді архітектори з Львівської політехніки під керівництвом відомого реставратора Рибчинського.

- Я думаю, що головний наш здобуток – не те, що ми відновили пам’ятку. Це номер два. А те, що в свідомості людей з’явився Меркурій. І тепер чимало людей піднімають голови. Нещодавно бачив, як під Меркурієм якась тітонька проводила екскурсію.

Як і активісти з попередніх кампаній, Остап переконаний у тому, що розвитком міста мають займатися не лише чиновники, але й самі мешканці.

- Звичайно, виникало питання, чому ми? То держава має робити - Садовий, Янукович! Я людина, народжена в Радянському союзі, але ментально вже до нього не належу. Тому думаю, що все це фігня, що держава має все зробити. Все банально: у мене на вулиці – болото по коліно. Я пішов до одного сусіда, до іншого – наші діти тут ходять, давай засиплемо! Один сказав: "Ні, я пишу в міську раду заяви". Ще й досі пише. А з іншим сусідом ми купили будівельне сміття і засипали. Ясно, що коли люди пишуть в ЖЕКи і довбуть, то щось відбувається теж. Але ми просто йдемо іншим шляхом. Нам пощастило. Можливо, треба було писати.

Поряд з успішними Остап наводить десятки прикладів, коли громадські ініціативи не спрацювали навіть у Львові, але вірить у те, що кожна справа вартує бодай однієї спроби. Втім, універсального рецепту, "як це працює" не існує.

- Те, що роблять ваші активісти у Києві – лягають під будинки, приковуються ланцюгами… Те, як харків’яни захищають дерева своїми тілами – це фантастика, я так не зможу! Але навіть якщо це нічим не закінчилося, ці люди молодці, вони увійшли в історію і показали іншим людям, що можна робити щось корисне, - вірить Остап.
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Сентябрь 2017 (2845)
Август 2017 (4339)
Июль 2017 (4499)
Июнь 2017 (4060)
Май 2017 (4206)
Апрель 2017 (2361)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области