ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Январь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
     

«Звільнення Донбасу залежить від того, чи відбудеться деокупація всієї країни»

  729   0 10.01.2017, 15:00 | Статьи, Общество
«Звільнення Донбасу залежить від того, чи відбудеться деокупація всієї країни»

Рівень цивілізованості держави та суспільства визначається ставленням до найменш захищених категорій громадян. Такими стали і вимушено переміщені особи з Донецької та Луганської областей після початку воєнних дій у цьому регіоні. Про те, що всі питання стосовно ВПО держава мусить сприймати не як проблему, а як виклик, та через цю призму генерувати рішення, які змінюватимуть життя всієї країни,  в інтерв'ю «ВВ» розповів політолог, голова Єдиного координаційного центру «Донбас» Олег СААКЯН.

- У Мінсоцполітики кажуть, що з Донецької і Луганської областей до інших регіонів України переїхали 1,6 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Чи держава зробила для них усе, що мала зробити, чи їм доводиться виживати всупереч, а не завдяки?

- Політика держави стосовно внутрішньо переміщених осіб відзначається відсутністю стратегії. У 2014 році Яценюк закликав виїжджати з окупованих територій, мовляв, щоб їх швидше можна було звільнити. І люди масово залишали свої домівки. Та забюрократизований державний апарат почав видавати стосовно ВПО неадекватні рішення. Тому вже через кілька місяців донеччани й луганчани почали повертатися назад: в когось не було де і за що жити, комусь треба було доглядати за літніми батьками тощо. Хоча схожі виклики вже поставали перед нашою державою: було переселення кримських татар після здобуття Україною незалежності, а також внутрішня міграція після Чорнобильської трагедії. І міжнародну спільноту дивувало, чому Україна не використовує набутий досвід, а намагається винайти новий механізм?

Також ми занижуємо кількість ВПО, тоді як інші країни, навпаки, завищують ці показники, щоб, зокрема, отримати більше міжнародної допомоги. Згідно зі статистикою ООН, у нас нині 1 млн 800 тис. внутрішньо переміщених осіб. А як фіксувала наша організація, рік тому, в період піку міграції, їх було понад 2 млн. Але чимало людей не реєструвалися, бо допомога від держави - 200, 400, 700 грн залежно від категорій - є принизливою. І для її отримання людина повинна пройти сім кіл бюрократичної тяганини: звертатися до органів місцевого самоврядування, соціального забезпечення, пенсійних фондів тощо. Нині, до прикладу, у вихідця із окупованого регіону чи не на кожному кроці вимагають довідку переселенця. Без неї ніхто не може претендувати на державні послуги. Тобто паспорт громадянина України перестає виконувати свою самодостатню функцію як підтвердження особи. Це стосується навіть тих, хто 5-10 років тому переїхали з Донецької та Луганської областей.

- Тобто виходить, що держава просто відгородилася від проблем переселенців?

- Держава одразу оцінила переселенців як тягар, створивши для них не тільки фізичний, а й психологічний бар'єр. Та варто зауважити: 5 березня 2014 року на проукраїнський мітинг у Донецьку прийшли близько 10 тис. людей. І тоді за допомогою силових структур, місцевого криміналітету з усієї області звезли понад 3 тис. осіб на інший мітинг, який відбувся під російськими прапорами. Але в публічній площині на всіх переселенців почали навішуватися ярлик сепаратистів і звинувачувати їх у тому, що відбулося на Донбасі. Ці міфи також використовувала Росія, щоб виправдати свою агресію. Тож ми самі почали підігравати Росії.

Ситуацію на Донбасі часто порівнюють з гангреною. Мовляв, треба збудувати стіну, аби ця хвороба не поширилася на всю територію України. Але це - не гангрена, це вірус, який не зникне з організму, навіть якщо відрізати руку чи ногу. Цей вірус був запущений одразу після розпаду СРСР, і його джерелом є відсутність ефективної стратегії об'єднання України. Справа не в тому, що Донбас є якимось чужорідним регіоном, а в тому, що він межує з Росією, яка провадить потужну агресивну пропаганду. До речі, Закарпаття, Південна Бесарабія та Буковина наразі також є проблемними регіонами, оскільки суміжні з ними держави стимулюють там сепаратистські настрої.

Однак усі питання, що стосуються людей, які залишили свої домівки та зробили вибір на користь України, ми мусимо сприймати не як проблему, а як виклик та нові можливості. Ми маємо думати, як через цю призму врегулювати інші гострі кризи та виробити рішення, які потім змінять життя всієї країни. Сьогодні ми маємо 2 млн дискредитованих громадян України. А де гарантія, що завтра держава так само не відмежується від пенсіонерів чи учасників АТО, яким не зможе забезпечити допомогу? Тоді постає питання: а що це за держава, якщо вона не виконує своїх функцій?

- Вимушено переміщені особи до всього не мають права обирати місцеву владу. Чи правильною є така позиція?

- Держава декларує, що ВПО мають інтегруватися у суспільство, однак їх позбавили одного з основоположних прав - обирати і обиратися на місцевих виборах. Бо не визначено, за яких обставин людина стає повноправним членом громади. Питання участі ВПО у місцевих виборах можна було б вирішити, створивши екстериторіальні, тобто не закріплені за певною територією, громади.  Наприклад, членами екстериторіальної громади Горлівки, Макіївки або інших окупованих нині міст можуть стати ВПО, які планують повернутися назад після звільнення цих територій. А переселенці, які не мають наміру залишати міста, де вони замешкали, можуть реєструватися як члени нових громад. Так ми не лише залагодимо конфлікт, а й отримаємо статистику, хто і де планує проживати. Провівши вибори в екстериторіальних громадах, ми матимемо реальні голоси представників сходу, які зробили свій вибір на користь України. У випадку проведення виборів на окупованій території ті, хто недавно отримав громадянство так званих «ДНР-ЛНР», голосуватимуть під дулами автоматів.

- Спочатку були списки СБУ, на підставі яких переселенців позбавляли виплат, тепер для цього задіяні перевірки вдома. Скидається на те, що дискримінаційні лещата навколо ВПО стискаються. Невже немає інших методів, аби з'ясувати, чи не отримує людина виплати і на окупованих територіях?

- Дискримінаційні перевірки - це той самий велосипед, який вигадує держава. Бо верифікацію можна проводити дуже просто - за допомогою єдиного електронного реєстру ВПО. Нонсенс, але його досі не існує. До реєстру треба вносити інформацію стосовно перетину лінії розмежування, бо нині талони, які людина отримує, щоб поїхати, наприклад, до родичів на окуповану територію, фактично ніде не реєструються. У реєстрі також треба вказати зайнятість людини, тоді ми розумітимемо, які фахівці виїхали. А це золота інформація для місцевих громад.  

На жаль, ми підходимо до вирішення проблем переселенців, як радянська країна. Держава діє за принципом: бий своїх, щоб чужі боялися. Причому за останні два роки цивілізаційна межа між Україною та Росію поступово все більше зникає. Так, Україна якісно дуже відрізняється від Росії, але радянський тоталітарний апарат починає відроджуватися.

- Що можна сказати про ставлення до переселенців на побутовому рівні? Українці більшою мірою продемонстрували мудрість чи упередженість?

- Говорити про те, чи впоралося суспільство, - це як оцінювати середню температуру по лікарні. І так, і ні. Так, бо, по-перше, з'явилася значна кількість громадських організацій. Фактично активна частина суспільства склала іспит за всю Україну. Люди жертвували роботою і своїми вигодами, щоб допомагати іншим. Вони зробили те, чого не очікував ніхто - ні ворог, ні весь світ. Вони показали, що самоорганізація можлива не тільки стосовно власних інтересів. У Європі такий тип самоорганізації намагалися штучно створити, а в нас він просто забив гейзером. Однак держава не використала цей потенціал для трансформації старої системи. Вона спочатку передала цим організаціям частину своїх повноважень, потім намагалася їх «розчинити».

Інша частина суспільства повністю відмежувалася від ситуації. Тобто люди розділилися на тих, хто живе в стані війни, готовий пройти через виклики заради побудови країни вільних громадян, і тих, хто цей факт ігнорує.  Звинувачувати в чомусь цю іншу категорію намарно. Це питання до держави: чому за 26 років не було створено українського світу на противагу радянському.

Взагалі, питання деокупації Донбасу має не лише територіальне окреслення. Так, насамперед це звільнення непідконтрольних нині Україні територій. Але це також деокупація всієї країни від радянської міфології, постколоніального мислення. Тож звільнення Донбасу залежить від того, чи відбудеться деокупації всієї країни.

Розмову вела Валентина РИНГЕЛЬ 

Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...


АРХИВ НОВОСТЕЙ

Январь 2017 (1430)
Декабрь 2016 (2349)
Ноябрь 2016 (2306)
Октябрь 2016 (2262)
Сентябрь 2016 (2354)
Август 2016 (2202)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области