ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Декабрь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
       
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Синдром державної байдужості до ветеранів АТО

  198   0 06.09.2016, 10:40 | Статьи, Общество
Синдром державної байдужості до ветеранів АТО

Питання психологічної реабілітації військових після повернення з АТО постає дуже гостро. Демобілізовані вкрай низько поінформовані щодо необхідності отримання допомоги з реадаптації у суспільстві. Тож із поствоєнним синдромом та навіть посттравматичними стресовими розладами ветерани АТО переважно борються самотужки.

 

«Коли перебуваєш на війні, є надія, що повернешся і життя налагодиться. Думаєш: так, мені тут погано, але десь там є дім, де мене люблять і чекають. І на фронті забувається, що в мирному житті у тебе також були проблеми: наприклад, на роботі, у сім'ї, чи не вистачало грошей. А повернувшись, розумієш, що все залишилося таким самим, а ти, на додачу, ще й отримав травматичний досвід.  Тоді думаєш: але як же так, я ж воював? Чому навколо така несправедливість?.. Через невідповідність між очікуванням і реальністю, а також неготовністю суспільства правильно сприйняти людину, яка відчула на собі, що таке війна, виникають психосоціальні конфлікти», -  розповідає «ВВ» доктор медичних наук, заступник начальника Української медичної академії Всеволод Стеблюк.

 

Близько 84% демобілізованих мають хоча б якусь із груп сиптомів посттравматичного стресового розладу. Про це свідчать дані дослідження, проведеного у січні-березні 2016 року «Українською асоціацією фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Однак психологи кажуть, що найчастіше в тих, хто повернувся з війни, виникає поствоєнний синдром, коли вони не можуть реадаптуватися у суспільстві. У таких випадках має місце депресія, відсутнє бажання контактувати з людьми, аж до повної самоізоляції. Зникають життєві цілі, колишні військові не знають, яким шляхом йти далі, чим займатися.

 

Окрім того, за даними Інституту соціальної судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров'я, від 10% до 15% демобілізованих відчувають посттравматичні стресові розлади (ПТСР). Хоча, згідно зі згаданими результатами дослідження, висока ймовірність ПТСР існує у 14,8-29,2% військивих.

 

«У цьому випадку проявляються вкрай гострі реакції на пережитий стрес. Людина взагалі може втратити відчуття страху, з'являється неадекватна поведінка з підвищеною агресією, виникає бажання продовжувати воювати. І якщо сильну психологічну травму не вилікувати, цей синдром може проявитися через кілька місяців чи навіть років після повернення з війни, коли в житті людини з'явиться чергове випробування», - пояснює Всеволод Стеблюк.

 

Демобілізовані військові у мирному житті залишаються найчастіше сам-на-сам зі своїми психологічними проблемами. Більше як половина ветеранів взагалі не мають контактів із центрами допомоги ветеранам АТО, центрами зайнятості, санаторно-курортними закладами (при тому, що зазнали поранення), психологами та психотерапевтами. Державні служби як джерело корисної інформації у питанні психосоціальної адаптації ветеранів АТО ідентифікують тільки 7,3% військових.

 

«Колишні бійці найчастіше йдуть до психолога за наполяганням близьких, коли ті помічають у їхній поведінці очевидні зміни або коли є розгорнута картина психологічних потреб. І у більшості випадків потрібна вже не просто психологічна допомога, а психотерапія, і навіть лікування з використанням психофармакології», - зазначає Стеблюк, додавши, що за час війни у відділеннях психоневрологічного профілю пройшли лікування 10 тисяч військовослужбовців з різними психоемоційними розладами.

 

Перед відправленням у зону АТО бійців повинні психологічно підготувати, щоб вони знали, на що йдуть, чого чекати. Такі дії наразі не проводяться. Окрім того, після демобілізації має відбуватися так звана декомпресія, що передбачає поступове виведення людини з воєнного стану і налаштування на мирне життя.

 

«На полігонах вчорашній воїн має пройти огляд психолога, психотерапевта, тиждень «поваритися» у мирному середовищі і лише потім повертатися додому. У нас же людину напризволяще кидають у суспільство, де вона самостійно завершує процес реабілітації. І цей період є найскладнішим, адже потрібно визначитися, ким ти є, провести таку собі ревізію минулого, періоду перебування в АТО. А самому складно дійти якогось висновку. Тим більше, у нас така ситуація, що бійці фактично повертаються без перемоги. Війна не завершена, і це також впливає на те, як вони почуваються на мирній території», - констатує терапевт, ветеран АТО Назар Лосюк.

 

Він додає, що психологи, які працюють на лінії фронту, не мають належної підготовки, іноді навіть відповідної освіти: «Людей можуть призначати на ці посади просто заради того, щоб підняти їм ставку. Своєрідними лікарями душі під час бойових дій є військові капелани від різних церковних конфесій, їх підтримка часто більша за психологічну». 

 

Варто зазначити, що в історії військово-соціальної психіатрії є чимало прикладів ветеранських синдромів - в'єтнамського, афганського. Але, як кажуть фахівці, у країнах НАТО все це стосувалося учасників бойових дій на території інших держав, солдатів-контрактників, професійних військових.

 

Всеволод Стеблюк зазначив у одному із інтерв'ю, що донбаський синдром також має свої особливості. Вони полягають у контингенті уражених - це і добровольці, і мобілізовані цивільні люди. Прояви синдрому диктуються характером бойових дій, під час яких переважно відсутній прямий вогневий контакт, тобто немає війни артилерії. Натомість постійні обстріли з мінометів і систем залпового вогню змушують пасивно чекати їх закінчення в укритті. В такому становищі не можна виплеснути енергію, і стрес ховається всередині.

 

Фахівці кажуть, що механізми адаптації як при донбаському, так і афганському синдромах однакові. Багато залежить від реакції суспільства та готовності держави надати допомогу. Можна констатувати, що в обох випадках, на жаль, підтримка держави є недостатньою.

 

Назар Лосюк констатує, що основне навантаження щодо психологічної реабілітації бійців АТО лягло на плечі волонтерів. «Однак вони вже знесилені й просто залишають своє поле бою.  Так, це дуже ініціативні та новаторські люди, які могли б привносити свій досвід і формувати державну концепцію щодо реабілітації тих, хто постраждав внаслідок бойових дій. Наразі ми в такій ситуації, коли волонтерський рух має трансформуватися у так званий третій сектор - громадські організації, які професійно займатимуться психологічною реабілітацією військових і отримуватимуть за це гроші. Тобто це стане їх роботою. У свою чергу держава має виділяти гранти, за які можна було б поборотися. Такі кошти наразі не виділяються», - пояснює терапевт.

 

Всеволод Стеблюк також визнає, що система відновлення здоров'я та працездатності військових в Україні не досконала. Наприклад, в Ізраїлі, Канаді реабілітація спрямована на родинне коло: «Бійців разом із сім'єю відправляють на спа-курорт, де подружжя має можливість приділити більше уваги одне одному та дітям. У нас санаторно-курортне лікування для родин військових скасували. А коли АТОшники їдуть на відпочинок без сімей, збирається компанія «побратимів», з'являється на столі пляшка і виникає думка: хлопці, а давайте згадаємо, як це було. Так само після повернення додому одразу збираються друзі-сусіди - відсвяткувати демобілізацію. І одразу постають проблеми, бо вчорашній боєць - як оголений нерв, він не готовий до таких контактів».

 

Назар Лосюк каже, що ситуація, коли людина живе із посттравматичним шоком і не знає, де може отримати допомогу, становить загрозу для суспільства. І тут ситуацію ускладнюють чимало чинників. Так, частина роботодавців принципово не приймають АТОшників на роботу. Навіть не через те, що в них є ПТСР, а тому, що завтра можуть оголосити мобілізацію, і ці співробітники знову підуть на війну, а роботодавцеві ще й доведеться платити їм гроші.

 

Окрім того, повернувшись із війни, військовий часто прагне реалізувати себе у розбудові суспільства. Проте «система» виштовхує його, не дозволяючи виконати бажану місію, або ж просто пережовує.

 

«Людина, яка отримала досвід володіння зброєю, ведення бою, може легко вирішити продовжити військову справу на неформальному рівні. І деякі організації залучають такі угруповання для залагодження власних проблем. Або ж колишні військові починають займатися охоронною діяльністю. У таких випадках людина не адаптується до мирного життя. Частина бійців може піти в криміналітет. Внаслідок цього ми матимемо ріст злочинності та депресивних настроїв», - констатує Лосюк.

 

Валентина РИНГЕЛЬ 

gazetavv.com

Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Декабрь 2017 (469)
Ноябрь 2017 (908)
Октябрь 2017 (272)
Сентябрь 2017 (2872)
Август 2017 (4339)
Июль 2017 (4499)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области