ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Сентябрь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
           
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
           

Домінік прохав величати себе Дем’яном Петровичем

  937   0 01.12.2011, 09:20 | Новости, Политика
Домінік прохав величати себе Дем’яном Петровичем Французький медик став українським етнографом

Важко сказати, чи почувався щасливим француз Домінік П’єр Де ля Фліз, уродженець маленького провінційного містечка Нансі, якому судилося опинитися на чужині. Та Україні з цією людиною поталанило неймовірно. Погодившись на майже добровільне вигнання зі своєї батьківщини, Де ля Фліз узяв своєрідний слов’янський «постриг». На нашій землі він прохав величати себе Дем’яном Петровичем — так українським селянам було простіше вимовляти його ім’я.

Наполеонівська армія налічувала п’ять тисяч лікарів
Чому помічник головного хірурга імператорської гвардії Наполеона Ларрея, капітан Другого гренадерського полку, який у листопаді 1812 року під Смоленськом дістав поранення і потрапив у полон російської армії, не забажав повернутися до Франції, залишається загадкою. Може, відчував неприязнь до Бурбонів? Чи боявся смертної кари? Відомо, що не сприяли поверненню Домініка і деякі непевні сімейні обставини.

Напередодні вторгнення до Росії чинна наполеонівська армія налічувала п’ять тисяч медиків! Медичну службу очолювали генерали-інспектори, серед них і головний фармацевт, який постійно перебував при штабі. Оскільки в російській армії бракувало лікарів і аптекарів, полонених французьких фахівців залучали до роботи в російських госпіталях. Після закінчення війни вони могли на власний розсуд розпоряджатися своєю долею. Наш герой додому не
поїхав. Згодом Домінік П’єр Де ля Фліз зізнавався: розрив із Францією пригнічував, однак на українській землі він знайшов другу вітчизну.

Вчений чи аматор?
Він одружився на Софії Маркевич — небозі генерала Василя Гудовича, завдяки високій протекції якого отримав посаду доктора Державного майна. Мешкав Де ля Фліз спочатку в Києві, а на схилі літ — у Чернігівській губернії. Застати його вдома було справою нелегкою. Якби не подвижницька діяльність українського француза Дем’яна Петровича, світова етнографічна та географічна наука збідніла б на цілий величезний науково-культурний пласт. Нині відомо, що спадщина вченого становить не менше дев’яти альбомів, а це кілька тисяч дрібно списаних аркушів, сотні акварельних малюнків. Щоправда, тривалий час радянські вчені не бажали визнавати його за колегу, називали аматором. Сьогодні це тавро намагаються зняти, проте до цілковитого успіху ще далеко.

Поза сумнівами, Де ля Фліз — вчений. Насамперед доктор медицини. Затим дослідник, етнограф, художник, публіцист. За десятиліття перебування у Російській імперії не лише опанував «великий и могучий», а й упорядкував «малоросско-русский словарь», щоб полегшити спілкування із корінними жителями Київської губернії. Не забув він і французької. Його перу належать також мемуари — спогади про воєнну кампанію 1812 року і вражаючий опис «бунту Чернігівського полку», свідком якого був.

Він став професором Імператорської Московської медико-хірургічної академії, членом Імператорського академічного медичного, Віленського та Київського товариств, дійсним членом комісії при Імператорському університеті Святого Володимира, старшим лікарем управління Київського державного майна, отримав титул надвірного радника. Саме йому Російське географічне товариство доручило відповідальну роботу, що вимагає ретельності та ґрунтовності: «Этнографические описания крестьян Киевской губернии, а в особенности состоящих в Государственных имуществах, и разные местные исторические памятники, древности и рисунки».

Хвороби від «поганого ока»
У своїх «Описах», окрім суто наукового трактування того, що бачив і чув (а досліджував він насамперед медичні аспекти), Де ля Фліз із властивою йому переконливістю намагався про-аналізувати природу або витоки деяких явищ, що не мають стосунку до лікарського ремесла.

Аби не бути голослівним, наведу дуже цікаві витримки: «Жителі Київської губернії належать до поклоніння (тобто до племені. — Прим. авт.) арабсько-європейського, так званого кавказького... Обличчя овальне, білого кольору, здебільшого у селян засмагле від сонця. Трапляється, що деякі з них, навіть якщо живуть у місцях родючих, бідують через лінощі, огріхи чи пияцтво, а оскільки їм не потрібно вдаватися до значних зусиль, щоб задовольнити потреби свого життя, то в переважній більшості своїй вони, маючи заледве необхідне для утримання себе, безтурботні, не дбають про майбутнє і навіть рідко замислюються про майбутнє, а тому, коли трапляється невдалий рік, тобто неврожай хліба чи якесь лихо, як, наприклад, падіж худоби та інше, вони відразу впадають у крайнощі...

Ті з них, хто своєю працею, комерцією, рукоділлям чи економією зібрав уже якийсь капітал, не знають, що з ним робити, не дають собі жодних більших вигод, гроші свої часто ховають у землі і, навіть вмираючи, не відкривають дітям своїм, що у них трапляється часто».

Своєрідно реагує професійний лікар і на невігластво населення у питаннях лікування хвороб. «Причини епідемічних хвороб селяни приписують дії злого духу, змальовуючи у своїй уяві страховисько, яке нібито вночі ходить селами і де зазирне у вікно оселі, там неодмінно трапиться нагальна смерть одного чи кількох людей у родині. Причини інших хвороб, що настають мимовільно, вони приписують впливові «поганих очей», і якщо лікар запитує, то йому зазвичай відповідають, що хворого зурочили.

Майже в кожному селі з-поміж старих чоловіків і жінок є шарлатани, так звані знахарі, які запевняють, що вони здатні лікувати хвороби або замовляти словами, вони бурмочуть над хворим невиразні слова і дмухають на нього кілька разів.

Втім, важко навіть описати докладно всі способи лікування, до яких вдаються селяни, і хоча майже завжди свого пацієнта відправляють на той світ, рідні його на це не нарікають. Незважаючи на ці сумні приклади, селяни загалом неохоче віддають себе в руки справжніх лікарів, мають до них огиду і приховують перед ними свої хвороби».

Ні пам’яті, ні портрета
Напевно, наших патріархальних предків можна було зрозуміти. Ходив селами такий собі «бусурман», все намагався з’ясувати, що й до чого, змальовував з натури їхні оселі, церкви, одяг, начиння і щиро дивувався з того, що за кордоном майже все виглядає інакше!

Можливо, ми так ніколи й не дізнаємося, якою з себе була ця чудова людина минулої епохи, котра пройшла довгий життєвий шлях (1787–1861). Де ля Фліз залишив нам чималу спадщину, розпорядитися якою належить з усією шаною, дбайливо та вміло. Не завадило б назвати одну з київських вулиць ім’ям цього чужинця, котрий став, по суті, українцем. А в Ніжині можна було б встановити і меморіальну дошку вченому. Саме в цьому місті сто п’ятдесят років тому помер Домінік П’єр Де ля Фліз.

Домінік прохав величати себе Дем’яном Петровичем

Домінік прохав величати себе Дем’яном Петровичем



Олександр АНІСІМОВ
"Вечерние Вести"
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Сентябрь 2017 (2845)
Август 2017 (4339)
Июль 2017 (4499)
Июнь 2017 (4060)
Май 2017 (4206)
Апрель 2017 (2361)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области