ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Май 2018    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Олесь Доній: «За своїх політичних лідерів потрібно боротися!»

  953   2 21.11.2011, 09:57 | Новости, Политика
Олесь Доній:  «За своїх політичних лідерів потрібно боротися!» "Тимошенко посадили не просто як політичного опонента"

На фоні політичних репресій в Україні щодня погіршується рівень життя пересічних громадян. Акції протесту охопили великі й маленькі міста. Люди намагаються захистити свої конституційні права, надані законом пільги, завтрашній день своїх родин. Щодня стає все більш актуальним питання об’єднання опозиційних політсил задля боротьби з діючою владою корупції та тоталітаризму. Під час відеочату на порталі INTV, який відбувся 16 листопада, питання перспективи народження в країні єдиної могутньої опозиції обговорював народний депутат
України від фракції
НУ—НС Олесь Доній

— Як ви вважаєте, чи варто сподіватися опозиції на апеляцію у справі Тимошенко?

— Юлію Тимошенко посадили не просто як політичного опонента. Янукович і його команда збираються правити вічно, а Тимошенко для них небезпечна як конкурент на виборах, вона може вирвати перемогу. Тому вони зачищають політичний простір і вважають, що вже стерли її з політичної карти країни. Вочевидь, це не остання жертва режиму. Далі влада буде прибирати всіх, кого вважатиме конкурентом. Думаю, ті, хто зараз є в політичній опозиції, хто розуміє, що влада українофобів для країни є небезпечною, мають підставити плече (незалежно від партійної приналежності) Юлії Тимошенко, Юрію Луценку і всім тим громадським активістам, яких так само хапають та кидають до в’язниці.

Я особисто беру участь фактично в усіх акціях протесту. А щодо акцій на підтримку Тимошенко, хочу нагадати: суддя, чи псевдосуддя, Родіон Кірєєв прийняв рішення, що я не маю права знаходитись в залі судових засідань. Лише за те, що я, згідно Закону «Про статус народного депутата», поставив перед ним питання. Я звернув його увагу на порушення закону, коли працівники міліції не пускали до зали суду моїх помічників. І суддя вирішив, що це достатня підстава, аби видалити мене до кінця слухань.

Зрозуміло, що вони бояться гласності, що вони позбавили ЗМІ можливості знаходитися в залі, обмежили доступ громадянам, які бажали висловити підтримку. Я вважав, що потрібно було діяти трохи радикальніше. Кілька разів перекривали рух транспорту, але, на мою думку, треба було йти по наростаючій. Можливо, суспільство не готове до радикальних дій. Та сподіваюся, воно усвідомить, що за своїх політичних лідерів потрібно боротися. Бо сьогодні посадили Юлію Тимошенко, а завтра прийдуть за тобою.

— Що зараз відбувається у процесі над Юрієм Луценком? Чим, на ваш погляд, він закінчиться?

— З Юрієм Луценком — кричущий випадок. Його взагалі взяли під варту буцімто за те, що він повільно читав справу. Хоча ніде не вказані норми часу для вивчення матеріалів. Екс-міністра звинувачують в завдаванні державі збитків на чотири тисячі євро, тому що він «незаконно» підвищив пенсію свого водія. За таке нібито порушення ми маємо неадекватне покарання — Луценко вже понад десять місяців за гратами. Ми досліджували ситуацію, і зрозуміли, що є злочинна змова між різними гілками влади, між судом, прокуратурою, МВС і СБУ, які діяли абсолютно узгоджено. Починаючи від затримання біля будинку, коли він вигулював собачку, і закінчуючи їх діями в залі суду, можна роздивитися змову.

З цього приміщення суду влада ще не додумалася мене видалити, я туди навідуюсь. На жаль, є небагато депутатів, які не зрадили і приходять морально підтримати Луценка. Втім, справа розвалюється на очах. Кожен свідок звинувачення (суд не дозволив захисту заявити своїх свідків) говорить в залі, що ніяких порушень не було. З їх слів виходить, що закріплення водіїв за управлінням практикувалося давно, ще за інших міністрів. І другий момент: свідки розповідають про те, як на них тиснули під час слідства.

Зокрема, один з них розповідав, що його утримували в приміщенні Генпрокуратури з ранку до ночі. Він просився на перев’язку, в нього були закривавлені бинти, людину забрали на допит в передопераційному стані. Потім на суді він відмовився від свідчень, які з нього вибили в прокуратурі. А для судді це все одно — не аргумент.

Це класичний приклад політичної заангажованості судді. Важко не помітити, наскільки чітко скоординовані два суди — над Тимошенко і над Луценком. Я свого часу написав заяву на відвідання в СІЗО Юлії Тимошенко, як неодноразово писав щодо Луценко, і раз на місяць суддя Вовк давав можливість його відвідати. Так от, суддя Кірєєв не був таким псевдодемократом, як Вовк, і одразу відмовив. Після 11 вересня, коли у західного світу були певні очікування щодо справи Тимошенко, але вони не виправдались, суддя Вовк відмовив мені, слово в слово повторюючи Кірєєва. Це означає, що вони діляться інформацією і що хтось згори дає їм вказівки обме-жити спілкування Тимошенко і Луценко із зовнішнім світом.

— А Генпрокуратура буде діяти так, як і з Тимошенко? Буде шукати новий компромат, порушувати проти Луценка нові справи?

— При всьому тому, що дуже подібні справи, формат фігур трохи різний. Юлія Тимошенко для Януковича, безумовно, ворог номер один. Щодо Юрія Луценка — це більш схоже на «показову порку». Це залякування суспільства, аби показати: не можна ставати в опозицію до влади, тому що буде показове покарання аж до незаконного ув’язнення. Але надія на звільнення Луценка є, оскільки такої загрози, як Тимошенко, він для Януковича на виборах не несе. Відповідно, є певні шанси, що під тиском громади, західного співтовариства і через розвалювання справи його можуть визнати невинним. Але це вилами по воді писане, адже жодних юридичних аргументів цей суд не визнає.

Нещодавно депутат Григорій Омельченко підготував і направив до Президента і генпрокурора юридичний аналіз, що справа заангажована. Один з адвокатів, пан Баганець, який сам раніше працював в прокуратурі, спробував залучити цей запит до справи. Звичайно, суд відмовив, бо там багато контраргументів позиції прокуратури.

— Чи вважаєте ви себе опозиціонером?

— Я, безперечно, вважаю, що знаходжуся в опозиції. Але, на жаль, не так багато є депутатів, які постійно беруть участь у вуличних акціях протесту. Це Андрій Павловський, Михайло Волинець, Андрій Парубій, Юрій Гримчак. Це люди, яких я постійно бачу поруч із собою. Це опозиціонери, які не бояться боротися.

Я виходжу на різні акції. Іноді як організатор, співорганізатор, а іноді як пересічний громадянин. Якщо людина висловлює думку лише в Інтернеті й сподівається, що за неї на вулицю вийде хтось інший, хай знає — це неправильна позиція. Власне, громадянське суспільство і базується на активності його членів.

— Чи будете ви святкувати річницю Помаранчевої революції? Прокоментуйте, будь ласка, апатію громадян. Адже те, що сьогодні відбувається в державі, значно гірше того, що було за часів Кучми?

— Вчора я був на нараді представників різних громадських організацій. Скажу, що за «помаранчевої» влади, я не те щоб скептично ставився до таких заходів, вони мені здавались занадто пафосними, помпезними. Я не брав участі у відзначенні тих подій. Зараз вважаю: дуже важливо показати, що в Україні є опозиція, що вона не здалася, не підіймає лапки догори. І обов’язково потрібно святкувати всі визначні для країни історичні події. Тому ми вирішили 22 листопада вийти на Майдан Незалежності.

— Чи очолили б ви об’єднану опозицію?

— Претендентів на булаву і так забагато. Я готовий бути пересічним активним громадянином, підтримувати будь-які об’єднавчі дії, коли це потрібно. Більше того, не раз виступав з ініціативою єднання. Я вважаю, що на вибори нам потрібно йти за принципом: один округ — один опозиційний кандидат.

Думаю, у чвар, які ми можемо зараз спостерігати в опозиції, є три причини. Це дурість, зіркова хвороба та кедебеська агентура. Нам потрібно це усвідомити і з цим боротися. Хто буде на чолі процесу — не важливо, головне, щоб він був чистим. Робота для активних завжди знайдеться.

— Чи можете ви надати гарантії того, що після переформатування політичних процесів українські політики знов не влаштують того безладу, який був за часів Ющенка?

— Розумне запитання, бо дуже багато негативних прикладів, коли після перемоги починаються свари. А іноді ще раніше. Пам’ятаю, як свого часу ми потужним студентським рухом налякали компартію, КДБ. До цього вони нас не помічали. А коли злякалися, спробували розбити. Їм це вдалося завдяки протиставленню Київ — Львів. Людина, яка це зробила, зізналася в тому, що була заслана від КДБ, лише через десять років — це В’ячеслав Піховшик. Як тільки нас вдалося протиставити, студентський рух зник. Аналогічне відбувається і зараз. Опозиція повинна самоочищуватися. Важливо дивитися «кредитну історію» учасників з громадської діяльності, студентських організацій. Тоді буде зрозуміло, як людина себе проявить.

— Як ви вважаєте, чи можлива взагалі європейська перспектива України, коли її очолює двічі засуджений Президент, який до того ж веде політичні репресії?

— З такою владою ми Європі не потрібні. Корупційні квазідержави, як Придністров’я, чи тоталітарні, як Білорусь, не можуть увійти в світове співтовариство. І ми зараз наближаємось до них, а не до ЄС. Поки у нас не буде поваги до права, Євросоюз для нас закритий. Влада тягне країну вниз і підштовхує частину молоді взагалі до еміграції.

— Як ви оцінюєте свої парламентські перспективи?

— Я в політиці 23 роки, з того часу, як мене виганяли з університету за так званий український буржуазний націоналізм, хоча я буржуїв в очі не бачив. А в депутатському корпусі я всього чотири роки, займався і займатимусь просуванням української справи, незалежно від свого статусу.

Зараз влада намагається протягнути антидемократичний закон про вибори, за статтями якого перевагу матимуть ті, хто має кошти. В мене немає таких грошей, я не бізнесмен. Звичайно, для мене перспективніше працювати в політиці пліч-о-пліч з однодумцями. І такі пропозиції є. Я людина позапартійна, але мені близька лише та політична сила, яка є чесною.

— В якому стані сьогодні перебуває вітчизняна культура. Чи можливий її вихід з підпілля в пануючих в Україні умовах?

— За фахом я історик, можу аналізувати ситуацію з точки зору історичних процесів. І зараз культура, звичайно, в кращому стані, ніж сто чи двісті років тому, коли взагалі заборонялася українська книжка. Але з іншого боку, вона в неналежному стані, порівняно з тим, якою має бути. Протягом багатьох років я намагаюся проводити різноманітні культурні акції, але це на рівні фанатика. А на державному — нічого не робиться.

На жаль, в гуманітарній сфері, навіть за минулої влади, не вистачало стратегічного бачення. Нинішня влада має ідеологію російського націоналізму. Це всебічна підтримка російської мови, культури і держави. Якби це було в Росії, то було б зрозуміло. Але вони прийшли до влади в Україні і при цьому наступають на горло українській культурі. Зараз ми бачимо, що навіть українських ведучих на фестивалях, на концертах стає все менше. Все більше ефір насичується російським продуктом. Причому часто про війну, чого немає в Європі. Там люди намагаються жити перспективними проектами, шукають способи замирення різних народів. Уявіть, як важко було помиритися Франції та Німеччині після Другої світової! Між ними було декілька жорстоких воєн. Але була створена спеціальна програма по замиренню. Між німцями й поляками також. А російська пропагандистська машина протиставляє «русский мир» і простір, що підлягає асиміляції іншій Європі. От з іншою Європою вони хочуть воювати, а тут все асимілювати з Росією. І чи може з підпілля вийти культура? Зараз завдання української культури — навчитись допомагати, радіти успіхові інших, купувати вітчизняне, ходити на книжкові виставки.

— Як ви пояснюєте спробу закрити видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»?

— Це чудове видавництво, Іван Малкович видає найкращу дитячу літературу. Він дуже багато працює і над змістом, і над формою. І він неодноразово користувався державною допомогою. Так от, зараз була спроба не закриття, а рейдерського захоплення, і не видавництва, а приміщення. Я спілкувався з Іваном, він казав, що все ж таки доведеться з’їжджати. Хоча формально це наїзд на капелу Ревуцького.

— Чому агітаційні листівки з’яв-ляються лише під час виборів?

— Значна частина депутатів є ультразаможними. Багато хто з них не з’являється в парламенті. Картка Ахметова стабільно голосує, хоча самого його в Верховній Раді побачити важко. Зрозуміло, що ці люди прийшли, аби мати «корочку» і збільшити статки. Політика перетворилась на забавки багатіїв, і тут виборці мають бути розумнішими.

Я не можу собі дозволити видрукувати білборд, оскільки живу на зар-платню, яку, до речі, отримую з податків громадян.

— Ходять чутки, що вам пропонували гроші за перехід у інший табір…

— Так, були такі пропозиції. Один раз просили, щоб я не підтримав питання про затвердження Тимошенко прем’єр-міністром. Тоді мова йшла про захмарну суму — десять мільйонів доларів. Сили, які пропонували, були в опозиції, і до них тоді перебігло дві людини. Не знаю, свічку не тримав, але кажуть, що суми були ще захмарнішими. І вдруге, вже коли Янукович прийшов до влади, пропонували мільйон доларів і 20 тисяч доларів щомісячного утримання. Я не кажу, що мені не потрібні гроші, але я не можу їх взяти.

— Чи готова опозиція боротися з прийняттям виборчого закону хоча б так, як це було при ратифікації Харківських угод?

— В опозиції зараз залишилося небагато людей. Це факт. Значна частина перебігла з опозиційних фракцій. З БЮТ вони були виключені, а з
НУ–НС ситуація ще гірша. Люди перебігли, але формально залишаються членами фракції. Це створює незрозумілу ситуацію, тому що фракція навіть не може нормально зібратись, виключити цих «тушок» чи провести рішення. Тому реальних механізмів протидії цій навалі я не бачу. При тому, що я — за будь-які радикальні дії. На акціях, які я організовував, ми краще передбачали протидію і більше могли сподіватися на плече друга, ніж це було під час ратифікації угод.

Я неодноразово стверджував, що ця Верховна Рада вже не є парламентом. І закликав обидві фракції це засвідчити перед Європою.

Я пропонував опозиційним фракціям збиратися щодня і проводити засідання. Не на півгодини виходити, як в нас це робиться, я не дуже це розумію. Біля сесійної зали ще є кінозал. Бо у парламенту дві функції — законодавча і представницька. Функція законодавча урізана. Йде голосування чужими картками, за скороченою процедурою. Депутати не встигають не те що зауваження опозиції обговорити, аргументи нема коли озвучити. А представницька функція взагалі не існує. Тому, коли я говорю, що треба вийти з засідання, це не означає, що треба байдикувати. Опозиціонер має бути дисциплінованішим.

Проводячи альтернативні засідання, можна було б запрошувати представників від областей. Наприклад, закривають школи в Донецькій області — запрошуємо батьків, вчителів, проводимо нормальне широкоформатне обговорення. Немає доступу до телебачення — є газети, Інтернет. Потрібно знаходити можливості для привселюдного обговорення проблем суспільства. При обговоренні питань «чорнобильців» чи просування антидемократичного закону про освіту — запросити представників університетів, які намагаються ліквідувати. Вислухати аргументи не лише Табачника і Луцького, але й іншої сторони. Це одна з метод, яку можна було б протиставити владі. Але для цього треба працювати. Опозиція повинна «пахати» більше, ніж влада, це моя чітка позиція.

Ведуча відеочату
Ірина МАКАРЕНКО.
Матеріал підготувала
Олена РОЗВАДОВСЬКА.
Фото Дмитра ЛИПАВСЬКОГО
"Вечерние Вести"
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Май 2018 (814)
Апрель 2018 (1024)
Март 2018 (1047)
Февраль 2018 (813)
Январь 2018 (943)
Декабрь 2017 (989)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области