ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Декабрь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
       

Засуджений до розстрілу за… усмiшки

  4193   0 03.10.2011, 10:40 | Новости, Политика
Засуджений  до розстрілу за… усмiшки Виповнилося 55 рокiв з дня смертi уславленого українського письменника-сатирика Остапа Вишнi

Є в Охтирському районі, що на Сумщині, зелене і квітуче село Грунь, розташоване на березі однойменної річки. 122 роки тому тут народився Павло Губенко, якому в майбутньому судилося стати геніальним сміхотворцем, знаним як Остап Вишня.

«Мати казали, що мене витягли з колодязя»
«У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий, і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю) 1889 року...»
Це рядки з автобіографії Остапа Вишні, яку вперше було надруковано в Харкові 1927 року.

«Скінчив школу. Прийшов додому, а батько й каже: «Мало ти ще вчився... Повезу ще в Зіньків, повчись іще там, побачимо, що з тебе вийде». …Зіньківську школу закінчив я року 1903-го, з свідоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду. Та куди ж мені в ті чиновники, коли «мені тринадцятий минало».

А потім мати повезла Павла до Києва, у військово-фельдшерську школу. 1907 року він закінчив її і почав працювати у лікарні Південно-Західної залізниці. Кажуть, міг би вийти з хлопця чудовий лікар, можливо, світило в медицині — були в нього для цього всі дані. Проте Павло віддав перевагу літературі.
Уже наприкінці двадцятих років він був автором 23 книжок, що витримали 42 видання за чотири роки. Загальний наклад сягнув майже мільйона примірників. На той час це була фантастична цифра, і лише Шевченків «Кобзар» перевищував її.

«Ви можете звинуватити мене i у посяганні на честь Рози Люксембург»
Засуджений  до розстрілу за… усмiшки

На початку тридцятих років в Україні почалися масові репресії, від яких особливо постраждала художня інтелігенція. Остап Вишня був одним із перших українських письменників, які відчули на собі весь жах комунiстичного терору. Владу непокоїли величезнi наклади його видань, які пробуджували інте-
рес до української мови, до свого народу. «Підозрілим» було оточення Остапа Вишні, його друзі-«націоналісти» Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Микола Куліш та інші.

26 грудня 1933 року гумориста за-арештували й звинуватили в підготовці злочинів, які могли хіба лише приснитися йому. В архівах КДБ УРСР збереглася «Справа №737». Починається вона з ухвали помічника уповноваженого слідчої групи республіканського Державного політичного управління (ДПУ) Гольдмана, де сказано: «Остап Вишня обвинувачується у злочинах за ст. 54–11 КК УРСР, які проявилися у тому, що він належить до української контрреволюційної організації, що прагнула повалити Радянську владу збройним шляхом». Конкретніше: організація начебто готувала замах на життя члена Політбюро, секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева.

Справа була інспірована так примітивно й безглуздо, що Остап Вишня, дізнавшись під час арешту, в чому його злочин, навіть пожартував: «З таким самим успіхом ви можете звинуватити мене у посяганні на честь Рози Люксембург».

23 лютого 1934 року в надрах ДПУ народився страшний вирок: «Справу передати на розгляд судової трійки при колегії ДПУ УРСР з клопотанням про застосування вищої міри соціального захисту — розстрілу». 3 березня 1934 року відбулося судове засідання. Ухвалили: «Губенка Павла Михайловича (Остапа Вишню) засудити до розстрілу із заміною на ув’язнення у виправтрудтаборі терміном на 10 років, рахуючи термін від 7.12.1933 року».

Над Сибіром сонце сходить
Тундра. Болота. Вічна мерзлота. Комі АРСР у 30-х роках минулого століття була перетворена на один із найбільших «островів» архіпелагу ГУЛАГ. До велетенської тюрми просто неба спрямовувались численні ешелони з тисячами репресованих — дармовою робочою силою, щоб видобувати вугілля і нафту, рубати ліс та прокладати дороги. Каторжна праця і напівголодний пайок. Брезентові намети і бараки з дво-триярусними нарами. Дротяні загорожі й конвоїри з собаками. І вишки, вишки... Сюди був запроторений навіть рідний брат першої дружини Сталіна, державний діяч і вчений
А. Сванідзе. Сюди ж, на Печору, вислали відомого публіциста Олексія Каплера за те, що, будучи «агентом англійської розвідки», насмілився завести роман зі Світланою, дочкою Сталіна.

Тут же, в Ухто-Печорському таборі, відбував покарання і Остап Вишня. Десять років! Йому, немолодому вже, доводилося працювати і на руднику, і різноробочим. Маючи медичну освіту, він писав дружині, що є у нього бажання стати в таборі фельдшером, «щоб потім на манір Пушкіна сказати нащадкам: «Я тем полезен был печорскому народу, что клизмы нежные ударно водружал». Пізніше він як міг полегшував страждання табірних в’язнів.

Під час заслання Остап Вишня вів щоденник, який зберегла його дружина — артистка театру і кіно Варвара Олексіївна Маслюченко. (Після арешту чоловіка її з двома дітьми позбавили квартири у Харкові, звільнили з роботи в театрі, заборонили жити в Україні. Тривалий час Варвара Олексіївна, дотримуючись конспірації, мешкала в Архангельську, не перестаючи клопотати про полегшення долі свого чоловіка.) Серед тих, кого Остап Вишня найчастіше згадував у щоденнику, був письменник Володимир Гжицький, теж репресований. Після звільнення все пережите впродовж років заслання В. Гжицький описав у своїй книзі «Ніч і день». Зокрема, розповів, як 1938 року до Ухто-Печорського табору дійшли чутки про арешт керівників України Постишева і Чубаря. Довідавшись про це, Остап Вишня гірко посміхнувся і сказав Гжицькому: «Ми з тобою мали їх ліквідувати як ворогів держави чотири роки тому, бо за них сидимо. Нам повинні ордени дати за передбачливість».

Остап Вишня двічі дивом врятувався від смерті. Вперше — 1935 року, коли після загадкового вбивства С.М. Кірова в таборах розгорнулися репресії проти політв’язнів. Серед перших потерпілих був і «небезпечний терорист» Остап Вишня. Глибокої зими його спровадили за сотні кілометрів до штрафного спецпункту. Відрядили без конвоїрів, давши невеличкі сани, запряжені миршавою конячкою. Щоб їхав назустріч власній загибелі: у дорозі або замерзне, або його розірвуть хижі звірі…

Обійшло його і безприкладне в історії масове убивство в’язнів, яке (завдяки «старанням» горезвісного наркома НКВС Єжова) відбулося у першій половині 1938 року в усіх Ухто-Печорських таборах. У ті страшні дні Остапа Вишню відправили етапом на розстріл до табору, що був розташований поблизу селища Чиб’ю. Але на третій день шляху він захворів на запалення легенів, і конвоїри залишили його в одному з придорожніх ізоляторів. Поки Павло Михайлович лежав у гарячці й боровся зі смертю, надійшла звістка про арешт «наркома концтаборів» Єжова. Всі приречені в’язні, які випадково дожили до цього моменту, були врятовані. Серед них — і Остап Вишня. Справу його переглянули і розстріл відмінили, але заслання він продовжував відбувати.

І лише 1943 року знайшлась людина, яка прийшла на допомогу, — Олександр Довженко. Це він переконав Микиту Хрущова, що такого письменника, як Остап Вишня, потрібно звільнити, бо слово його в умовах війни так само необхідне, як вогонь «катюш». Хрущов вийшов на Самого. І 8 жовтня того ж року Вишня залишив територію табору. Його відкликали до Москви.

«Ув’язнений Губенко, ідіть купатися!»
Засуджений  до розстрілу за… усмiшки

Про своє перебування у столиці СРСР перед остаточним звільненням Остап Вишня пізніше розповів російському сатирику Леонідові Ленчу: «Привезли мене, раба Божого, посадили до «чорного ворона» й запхали у Бутирку. Наступного дня знову саджають до «воронка» й знову кудись везуть. Виявилось, на Луб’янку. Сів! Сиджу... Час іде — місяць, другий, третій, четвертий... А тут розігралась у мене виразка шлунку... і потрапив я з Луб’янки до клініки лікувального харчування професора Певзнера...

Одного прекрасного дня приходить медсестра й каже: «Хворий, ідіть купатися, ми вас виписуємо». Пішов, викупався, сів до рідненького «чорноговорона» (він уже тут як тут). Приїхав, наглядач каже: «Ув’язнений, ідіть купатися!» — «Та я ж тільки...» — «Разговорчики! Марш!» Пішов, викупався, сів до камери. Раптом з’являється інший наглядач: «Ув’язнений Губенко, вас переводять до іншої тюрми, ідіть купатися!» — «Та я ж сьогодні вже двічі...» — «Разговорчики! Марш!» Пішов викупався, сів до «воронка» і поїхав на Луб’янку. Прийняли мене на Луб’янці, оформили, як належить, і знову: «Тепер ідіть, Губенко, купатися!» — «Та я...» — «Разговорчики! Марш!» Пішов викупався вчетверте за цей день гігієни і здоров’я...»
І ось, чисто вимитий, Остап Вишня нарешті крокував вулицями Москви з новеньким паспортом.

А вже 26 лютого 1944 року читачі «Радянської України» дізналися, що їх улюблений сміхотворець, який десять років тому «кудись таємно зник», знову з ними. Того дня в газеті з’явилася знаменита «Зенітка».
Його голос, його безсмертні «усмішки», сповнені безмежної любові до свого народу, знову почула вся Україна.

Едуард ПРИШУТОВ
"Вечерние Вести"
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Декабрь 2017 (569)
Ноябрь 2017 (908)
Октябрь 2017 (272)
Сентябрь 2017 (2872)
Август 2017 (4339)
Июль 2017 (4499)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области