ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Апрель 2018    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
       

Вадим Івченко: Гра в законодавчому полі

  429   0 26.03.2018, 16:30 | Новости, Политика
Вадим Івченко: Гра в законодавчому полі

Осінь в сільському господарстві - час, коли підводяться підсумки. Закінчується збір врожаю і селянам, які здають свої паї в оренду, виплачується орендна плата за користування.

До мене, як до депутата та заступника голови Аграрного Комітету, звертається чимало селян-власників паїв, тих, які надають в оренду землю чи то великим аграрним підприємствам, або агрофірмам і фермерам. Зазвичай, людей хвилює і обурює низький розмір плати за оренду, а іноді і взагалі відсутність будь-якої оплати. Багато запитань з терміну договору на оренду землі, а також можливості дострокового розірвання договору.

Тим, у кого занижена плата, надаю пораду змінити жадібного орендаря і юридично розглянути, чи дає таку можливість підписана угода. Якщо ж плата за пай менша трьох відсотків грошової оцінки землі - завжди раджу звертатись до суду!

Хоча тенденція щодо цін на орендовані паї по всій країні не радує - зазвичай виплати не перевищують 5% грошової оцінки. Тобто, середній розмір орендної плати в більшості областей сьогодні ледве перевищує тисячу гривень. Отже сім'я, скажімо з 4 людей, може розраховувати на виплату до 4 тисяч гривень в рік. Мізерні кошти! За них навіть не можливо сплатити комунальні платежі за декілька місяців! Села, де люди виживають лише за рахунок зданих паїв по таким цінам, приречені на вимирання. А про те, що орендна плата достатня для того, щоб накопичити кошти для оренди іншого паю, для розширення присадибного господарства - годі й думати.

І саме в цьому парадокс. Одна проблема породжує другу, друга поглиблює першу.

Ціни оренди української землі, перша проблема, низькі тільки тому, що за неї не конкурують мільйони фінансово спроможних сільських господарств, як це відбувається в розвинених країнах, а лише купка великих підприємців, все менш і менш сільського походження, які мають доступ до дешевих кредитів. Чи можна очікувати, що на ярмарці, куди прийшли сотні продавати невеликі обсяги картоплі з кошиками і приїхав лише один чи два закупівельними на вантажівках буде прийнятна ціна? Ні. Так і тут. Економісти називають це монопольне положення.

Великої кількості спроможних конкурувати за оренду землі у нас серед селянських господарств, проблема друга, немає, бо всі вони мають низькі доходи і кошти від здачі в оренду своїх паїв сміхотворно малі, щоб підвищити продуктивність присадибного господарства, вийти на якусь механізацію праці чи просто розширити його.

Ситуація в сільському господарстві неоднозначна не тільки через незавершену земельну реформу, однак наявним характером цих самих орендних відносин стає ще більш складною.

Так, з одного боку, орендні відносини, що встановилися, дали змогу тим, хто орендує, вивести країну у світові лідери з виробництва й експорту зерна та соняшникової олії, а з другого, вони не стали для самих селян основою для покращення свого життя. Вади і недосконалість цих відносин призвели до дисбалансу - однобічного розвитку сільгоспвиробництва, занепаду тваринництва, переробки, що істотно зменшило кількість робочих місць і сприяє наростаючим процесам запустіння сільських територій.

Більшість селянських сімей змушені, як за радянських часів, виживати за рахунок присадибних ділянок, виснажливої ручної праці в домашніх господарствах. А надлишок продукції частіше всього здаючи перекупникам. Від держави не отримують ні копійки на підтримку своїх господарств, адже вважаються не виробниками, а населенням. На пенсію більшість взагалі не розраховує.

Уряди, змінюючи один одного, так і не змогли досягти консенсусу щодо подальшого напрямку руху аграрного сектору. Все частіше чуємо твердження, що врятує сільське господарство та і самих селян тільки старт купівлі продажу земель сільськогосподарського призначення. І обіцянки, що все відбуватиметься в правовому полі.

А що дасть селянину можливість купити-продати землю? Він стане заможним? На деякий час - можливо. Продавши свої паї зможе отримати пару тисяч доларів. Гроші на купівлю навіть одного паю, скоріш за все, зможе знайти не більше 1% жителів села. І продавши свою землю він не матиме стимулу залишатись в селі. Роботи там обмаль. Аграрні корпорації, які і куплятимуть землю, робочих місць надають обмаль. Отже залишиться виїжджати до міст та шукати роботи за наймом ще далі.

Тому розривати цей зв'язок двох проблем, низьких доходів від землі і оренди з неї та заможністю селян за неї конкурувати, потрібно іншим чином.

Зупинити катастрофічне зубожіння селян - третини населення України - можна лише за рахунок повернення значної їх частини до господарчої активності та до підвищення ефективності їх господарств за пріоритетної підтримки держави.

Селяни, які господарюють на своїй землі, повинні почати заробляти значно більші гроші за допомогою Держави. Те, що домогосподарства протягом останніх десятиріч продовжують утримувати показник у половину валового виробництва галузі без неї, займаючись видами сільського господарства, у яких технологічно потрібна велика кількість ручної праці та особиста відповідальність - у тваринництві, ягідництві, бджільництві, горіхівництві та інших напрямках - вказує, що є від чого відштовхуватися і є кого розвивати в подальшому. Сьогодні, маючи 6 корів і здаючи молоко, сім'я одержує в місяць коло 15 тисяч гривень. Більшість експертів стверджує, що починаючи з 8-10 корів з'являється механізація, технології, дохідність справи в перерахунку на одну корову зростає. В Україні більш ніж третина сільських дворів утримує дві і більше корови. Ще чверть мільйона відгодовує чотири і більше свині на рік. Якщо взяти садиби з таким же рівнем концентрації бджолосімей, кіз та овець, птиці, великими садками, ягідниками, баштанами та теплицями, тощо, одержимо понад мільйон домогосподарств. Статистика свідчить, що саме ця частина дворів в середньому молодша на 7 років порівняно із іншими, ці родини більше за чисельністю - 3,3 члена порівняно із 2,4 в середньому.

Однак, щоб ці сім'ї продавали більше продукції і ціна на ринку не падала, потрібен експорт. Внутрішній ринок у нас занадто вузький, кожен новий відсоток додаткової пропозиції, якщо не будемо продавати за кордон, призводитиме до декількох відсотків падіння цін. Тому допомога держави повинна направлятись не просто тому, хто малий і хоче укрупнюватись, а ще згідно вимог дотримання ним певних вимог. Україна поступово інтегрується в Європу, приймаючи європейські вимоги та стандарти до всієї продукції, в тому числі до якості молочної продукції, від виробників вимагається теж виконувати певні вимоги.

Цих вимог не треба боятись, їх розуміння з'являється майже автоматично. Якщо сім'я утримує одну-дві корови, то вона в принципі не може дати продукцію відповідної якості, адже молоко, здоєне вручну у відро, завжди буде бактеріально забрудненим, на відміну від молока, отриманого на фермах, облаштованих доїльними апаратами, системою охолодження та іншим обладнанням. Теж стосується вирощування рослинницької продукції, ягід, фруктів, які мають бути не лише певного розміру, а й мати сертифікат відповідності, без використання заборонених засобів стимулювання росту, засобів боротьби із шкідниками, бути запаковані у відповідну тару, зберігатись у спеціально пристосованому приміщенні. І ще, чим більше партія, чим відповідальніший виробник за дотримання узгодженого графіку поставок, чим більша готовність підстрахувати при формуванні однорідної партії, тим вірогідніше її продати і тим дорожче це можна зробити. Ті ж молочні переробні підприємства зацікавлені у придбанні саме великих партій молока в одному місці і і готові сплачувати за це вищу ціну. Наприклад, в населення закупівельна ціна молока станом на 15.10 складала приблизно 5660 грн за тонну молока (категорія - другий сорт), а в сільгосппідприємств вже 9500 грн за тонну (категорія - перший сорт).

Перекупники, які їздять від села до села, збираючи в «приватників» молоко, овочі, фрукти, мають перекривати свої логістичні затрати, тому вони за продукцію зовсім невисоку ціну, що робить одноосібне виробництво фактично невигідним.

Вихід з даної ситуації - об'єднання невеликих сімейних ферм в групи та кооперативи. Середньостатистична сільська родина, яка об'єднає свої кілька паїв, вже матиме достатню базу для утримання такого невеликого господарства. А маючи сучасне обладнання, вона може розраховувати на стабільний прибуток за рахунок гарантованого збуту по хорошій ціні на переробне підприємство. З обладнанням і збутом - це не кустарний одноосібний промисел - це бізнес! Також цим вирішується питання, працевлаштованості населення, до бюджету сплачуються податки, споживач отримує безпечну продукцію, а родина отримує хороший прибуток.

І це значно вигідніше ніж просто здавати свої паї в оренду! Не кажучи вже про те, що таке господарювання принесе землі екологічну збалансованість.

Так за чим справа стала, запитаєте ви? Відповідаю: потрібно за щось цих корів купити, доїльний апарат, охолоджувач, трактор, побудувати складські приміщення, купити насіння, добрива, засоби захисту, паливо...

Ось тут і повинні приходити на допомогу різні програми підтримки. Як це і робиться в усіх розвинених країнах. Однак після прийняття Закону України 1067-VIII від 31.03.2016 «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств» залишається проблема з ідентифікацією сімейних господарств, що не дозволяє їм скористатись різними пільговими програмами.

Вже понад три роки ми намагаємось ідентифікувати в податковій площині громадян-членів сім'ї для створення сімейної ферми. Було розроблено декілька законопроектів, які з тієї або іншої причини не були прийняті у Верховній раді. Сьогодні колективом депутатів та експертів підготовлено законопроект № 6490, який вводить сімейне фермерство у податкове поле (четверту групу) і надає багато преференцій, низькі ставки, статус легального виробника, перспективу мати пенсію, соціальний захист, пряму підтримку. А також унеможливлює проведення різного роду контролюючих перевірок у сфері господарської діяльності до 1 січня 2028 року.

Це світова практика. Для того, щоб мати пільги і підтримку - треба бути в законодавчому полі, виконувати певні зустрічні вимоги, особливо щодо безпечності і участі в соціально-пенсійних програмах. Зараз всі політики напередодні виборів кинуться говорити про однакові правили гри для всіх господарств, і для малих в тому числі. Однак ще раз вже скоро як четвертий рік поспіль наголошу: щоб ті, хто зараз не грають, почали грати, їм спочатку треба допомогти вийти на поле, вдягнути у форму і вивчити ці правила. І поки масово мільйон сільських сімейних господарств не заграє на організованому ринку, не почне потужно розвиватися - «гри не буде», ні конкуренція, ні ціна, ні рівень сільського життя ніколи не піднімуться.

Вадим Івченко, народний депутат від «Батьківщини», «Lb.ua»

Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Апрель 2018 (807)
Март 2018 (1047)
Февраль 2018 (813)
Январь 2018 (943)
Декабрь 2017 (989)
Ноябрь 2017 (908)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области