ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Декабрь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
       

Без зміни аграрного устрою продаж землі неможливий

  148   0 19.09.2016, 17:57 | Статьи, Экономика
Без зміни аграрного устрою продаж землі неможливий

Сільське господарство - одна з найперспективніших галузей економіки України. Агросектор забезпечує до 32% ВВП і дає близько 40% валютних надходжень до країни, створюючи робочі місця для мільйонів українців.

Однак існує чимало факторів, які негативно впливають на розвиток сільськогосподарського виробництва. Про це, зокрема,  в своїй інформаційно-аналітичній довідці щодо обігу земель сільгосппризначення зазначила професор, головний науковий співробітник ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ» та гендиректор громадського об'єднання «Центр аграрних реформ»  Любов Молдаван.

Так, норми Закону України «Про оренду земель» від 1998 року недосконалі та йдуть урозріз зі світовою практикою. Документ лише призвів до хаосу в питанні землекористування. Його положення, зокрема, не містять обмежень щодо розмірів земельних ділянок, які може орендувати один суб'єкт підприємництва; не передбачають дотримання орендарями певних кваліфікаційних  вимог та  збереження зайнятості селян-орендодавців.  Окрім того,  закон не спрямований на те, щоб використання сільськогосподарських угідь задовольняло потреби внутрішнього ринку.

У результаті впровадження цього закону в країні сформувалися дві діаметрально протилежні схеми землекористування, які є однаково згубними для села. Перша модель - олігархічно-латифундистська, що передбачає концентрацію значних земельних масивів у руках одного власника. Для неї характерні рейдерські захоплення землі, спекуляція правами оренди, руйнування місцевих екосистем. Друга модель - малоземельні особисті селянські господарства, які найчастіше не можуть розширювати свої ділянки за рахунок оренди, адже великі корпорації завжди готові заплатити за це більше. Особисті селянські господарства зараз практично позбавлені державної підтримки, банківські кредити для них недоступні. Тобто їхні власники, наражаючись на величезні ризики, мають мізерні заробітки. Тож ні заохочення, ні мотивації працювати в таких господарствах немає.  

Важливо зазначити, що саме олігархи-латифундисти вимагають терміново ухвалити закон про продаж землі. А дрібні фермери готові виходити на страйки, або лише цього не сталося.

А як у світі вирішували питання землевпорядкування? У західних країнах підтримка фермерства є пріоритетом держави. Причому там поширені переважно сімейні фермерські господарства та кооперативні організації, створені селянами. Навіть якщо в країні дозволений продаж землі, зробити це зовсім непросто. Законодавчі норми, які врегульовують це питання, є вкрай жорсткими й виконуються беззаперечно. Так, у законах чітко прописано, хто має привілейоване право купувати чи орендувати землю (це можуть бути члени родини, фермери-сусіди, орендарі та їх спадкоємці).

У Данії, наприклад, можливість купити чи орендувати землю для ведення аграрного бізнесу надається фізичним особам, які проживають у певній місцевості або в радіусі 10-25 кілометрів від неї. Порівняйте з нашою країною, де майже всі великі агрохолдинги мають головні офіси в столиці, а їхні власники та керівництво часто-густо взагалі живуть в іншій країні.

Закони, що діють у країнах Заходу, зобов'язують покупців (орендарів) - як фізичних осіб, так і членів об'єднання - особисто займатися сільськогосподарськими роботами. Окрім того, вони мусять мати аграрну освіту. Також визначені терміни професійного стажу: в Данії - 8 років, у Франції - не менше як 5 років. Навіть не беруся порівнювати ці норми з українськими реаліями.

Варто зауважити, що світова законодавча практика забороняє або суттєво обмежує купівлю та оренду сільськогосподарських земель іноземцями. У країнах з розвинутою економікою відповідні законодавчі норми настільки жорсткі, що фактично унеможливлюють продаж землі громадянам інших країн. І тільки в країнах зі слабкою економікою та хитким політичним устроєм створюються передумови, за яких держава може залишитися без основного національного багатства.

Так, у Новій Зеландії іноземні громадяни, які хочуть займатися сільським господарством, мають доступ лише до вільних земель. А в штаті Мінесота (США) купівля чи оренда земельних ділянок взагалі можлива лише для науково-дослідної роботи.

Для громадян іноземних держав також діють обмеження щодо площі чи вартості земельних ділянок. Наприклад, у Франції  іноземець (а купити чи орендувати землю тут може лише громадянин країн ЄС, який відповідає усім кваліфікаційним вимогам) може придбати або орендувати ділянку (крім виноградників), вартість якої не перевищує середнього за розміром фермерського господарства; у штаті Вісконсин (США) - не більше як 260 га, що наближено до розміру землекористування середньої ферми.

Для придбання ж чи оренди землі іноземці мають набути громадянство країни і прожити в ній упродовж певного терміну (у Франції - 7 років, в американському штаті Кентуккі - 8 років).

Загалом у розвинутих країнах має місце унормування мінімальних та максимальних розмірів фермерських господарств та аграрних кампаній.

У Німеччині мінімальна ділянка (власна чи орендована) становить 1 га, максимальна - 400-500 га залежно від умов федеральних земель; у Польщі - від 1 до 300 га, а зі спадком - до 500 га. В Іспанії для зрошувальних земель обмеження становлять 50 га, екстенсивних пасовищ - 100 га. У Данії верхньою межею землекористування (при купівлі чи оренді) є 150 га. Для збільшення площ угідь потрібне спеціальне рішення, це можливо лише за умови, що на землю ніхто не претендує. У Японії мінімальним розміром є 0,5 га угідь.

У США мінімальна ферма має реалізовувати продукцію на 1000 доларів. Концентрація земель у руках окремого господарства з 70-х років минулого століття стримується кваліфікаційними вимогами, а також нормою, що забороняє їх придбання і оренду не фермерами. У 70-80-х роках у західних штатах для індивідуальних ферм обмеження становило 130 га, сімейних - 260 га.

В Україні із унормуванням розмірів фермерських господарств та аграрних компаній не склалося. Але ж сімейна ферма або фермерське господарство не може мати земельний банк 12-15 тисяч га. Це вже не ферма, а велике аграрне підприємство з обігом 200 млн гривень. Відповідно на них мають діяти різні податкові ставки (нині у нас вони єдині). Потрібно законодавчо закріпити верхню межу розміру фермерського господарства - приміром, 500 га землі.

Загалом в Україні діє 51,9 тисячі сільськогосподарських суб'єктів господарювання. З-поміж них 44,5 тисячі - господарства, які мають у  розпорядженні до 500 га землі. А це 86%!

Як же в інших країнах регламентують кількість землі у власності або в оренді? У Швейцарії мінімальний розмір господарства має забезпечити зайнятість однієї особи на 75%, або на 2100 годин упродовж року. Мінімальний розмір орендованої земельної ділянки розраховується на повну занятість 1,5 осіб. Максимальною ж визнається ділянка (власна, орендована), яка забезпечує рівень доходу, що задовольняє 2,5-3 зайнятих її обробітком осіб.

У Франції мінімальним є господарство, що забезпечує повну зайнятість двох осіб і дохід, який задовольняє їхні потреби, утримуючи від переходу в інші сфери зайнятості. Середній по країні розмір такого господарства становить 25 га. Залежно від зони коефіцієнт відхилення становить 30%.

І це - не весь перелік норм, які висувають держави до тих, хто бажає придбати землю. Окрім того, в країнах діють структури, які контролюють дотримання законодавчих актів. Усе просто, прозоро і головне - дієво!

Аграрний сектор України нині потребує змін. А вони залежатимуть від того, на якій землі господарюватимуть сімейні ферми, інші невеликі форми господарювання, чи матимуть вони змогу розвиватися.  

Тому в Україні необхідно врегулювати такі питання:

1. Залишити чинну норму щодо заборони продажу земель іноземцям.

2.  Виокремити кваліфікаційні вимоги до орендарів угідь: досвід роботи, освіту, проживання у сільській місцевості.

3. Передбачити пільгове кредитування під заставу прав оренди на земельну ділянку для отримання обігових коштів.

4. Реалізувати комплекс заходів для сприяння малому підприємництву на селі.

5. Розробити державну цільову програму підтримки сімейних селянських господарств.

6. Передбачити кредитування для селян (на невеликі суми), зокрема і за рахунок міжнародної допомоги, що дасть стимул для легалізації таких господарств.

Ґрунтовний аналіз зазначених питань власне й надала Любов Молдаван. І без їх нагального вирішення говорити про зняття мораторію на продаж землі - просто злочин. Я закликаю усіх до дискусії: як нам змінити систему відносин у аграрній сфері? Адже до реформування аграрного сектору варто підходити цілісно. Якщо ми не здолаємо цього шляху, Україна заплатить дуже високу ціну і втратить більшість сільських територій.

 

Вадим ІВЧЕНКО

gazetavv.com

Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Декабрь 2017 (569)
Ноябрь 2017 (908)
Октябрь 2017 (272)
Сентябрь 2017 (2872)
Август 2017 (4339)
Июль 2017 (4499)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области