ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Декабрь 2017    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
         
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
           

«Треба літати, як птахи»

  708   0 14.05.2012, 16:21 | Статьи, Культура
«Треба літати, як птахи» Легендарному льотчику Петру Нестерову доля відпустила коротке життя — усього 27 років.

Однак в історію світової авіації золотими літерами вписані здійснені ним вперше в світі «мертва петля» і повітряний таран. Причому сталосяце в небі України...

Заради кохання — до Сибіру
Таїнство польоту захоплювало Петра з раннього дитинства. Народився він 27 лютого 1887 року в Нижньому Новгороді. Його батько працював вихователем у кадетському корпусі, який 1904 року закінчив і Петро. Далі було Михайлівське артилерійське училище в Петербурзі та служба у Владивостоці в 9-й Східно-Сибірській артилерійській бригаді. Нестеров сам обрав місце виконання військової повинності, бо збирався одружитися з коханою дівчиною Надією Галицькою, Діною, як він називав її. За тогочасним законом, якщо офіцер служив у європейській частині Росії і створював родину, не досягнувши 28-річного віку (а Петро був зовсім юним), то мусив сплатити так званий реверс — 5 тисяч карбованців. Звільнити ж нареченого від такого «оброку» могла лише служба на околиці імперії.Енергійна і рішуча Діна не злякалася переїзду з Петербурга на Далекий Схід. Жили молоді в щасті й злагоді. Діна зуміла облаштуват и їхню маленьку квартиру (незважаючи на скромний достаток) комфортно і зі смаком. Незабаром у них народилися донька та син.Якось у селі Спаське Петро познайомився з офіцерами Владивостоцької повітроплавної роти, вперше піднявся в повітря у кошику аеростата і назавжди захворів небом.

Приїхавши влітку 1911 року до Нижнього Новгорода у відпустку, він потоваришував з ентузіастом авіації студентом Петром Соколовим — майбутнім відомим фахівцем аерофотозйомки. Друзі змайстрували планер. Запускали апарат на полі з допомогою коня. Соколов сидів на возі, тримаючи прив’язаний до планера мотузок. Коли кінь розбігся, планер набрав швидкості й разом із Петром піднявся в повітря на 2–3 метри. Після цього Нестеров поїхав до Петербурга, домагаючись дозволу на переведення до одного з авіазагонів. Аби добитися свого, з’явився (що тоді вважалося великою зухвалістю) на квартирі заступника військового міністра генерала А. Поливанова. Пізніше генерал згадував, що цей блакитно-окий молодий офіцер справив на нього неабияке враження дитячою впевненістю у своїй правоті. Поливанов віддав наказ про направлення поручика Петра Нестерова до авіаційного відділу Санкт-Петербурзької повітроплавальної школи.У жовтні 1912 року Петро блискуче завершив навчання, отримавши два звання — пілот-авіатор і військовий льотчик. У характеристиці зазначалося, що «поручик П. М. Нестеров вимогливий до себе, ініціативний, рішучий та, крім того, має видатні здібності дослідника й експериментатора...»

«У повітрі всюди опора»
У ті роки, за інструкцією, під час польотів на аеропланах категорично заборонялися усілякі крени, круті віражі й спіралі. Це нітрохи не задовольняло Нестерова. На його переконання, найчастіше аварії трапляються саме через побоювання льотчиків, що при крутих не впаде, повітря не втримає аероплан. Петро ж наполягав на тому, що машина не впаде, у якій би позиції не перебувала. Треба літати, як птахи, вважав він. На початку 1913 року Нестеров був призначений виконуючим обов’язки начальника ХІ корпусного загону 3-ї авіаційної роти в Києві. Підрозділ розташовувався на Печерську, а базувався на Сирецькому військовому аеродромі. Сам Петро з сім’єю замешкав на вулиці Московській, 5. Петро і Діна закохалися у Київ. Вони відвідували Києво-Печерську Лавру, Успенський та Софійський собори, Золотоверхий Михайлівський монастир, Київський оперний театр. Тихими літніми вечорами гуляли схилами Дніпра. У їхньому затишному помешканні двічі на тиждень збиралося численне товариство. Петро любив музику, театр, літературу, добре малював, мав чудовий голос. Полюбляв із товаришами співати українські пісні.

Невдовзі Нестеров став активним членом Київського товариства повітроплавання. У липні 1913 року він очолив групу з трьох літаків, яка без попередньої підготовки здолала повітряний маршрут Київ — Остер — Ніжин — Київ. Це був перший у світі груповий переліт, з чотирма посадками на не підготовлених заздалегідь майданчиках. Взимку того ж року, в умовах сильних завірюх, він виконав знаменитий переліт Київ — Одеса — Севастополь, а трохи пізніше здивував усіх, подолавши в повітрі за 8 годин відстань у 1250 верст між Києвом і Петербургом. Для тих часів це вважалося за неймовірне!Але справжня слава прийшла до Петра, коли він наприкінці літа 1913 року вперше в історії авіації здійснив у київському небі знамениту «мертву петлю», довівши своє переконання в тому, що «в повітрі всюди опора». Нестеров розрахував найменший радіус «мертвої петлі», точно знав, яке треба зробити коло у вертикальній площині, аби не ризикувати життям. Ніхто з авіаторів тоді на це не наважувався.

«Мертва петля» стала живою
Пізніше Петро згадував, що йому довелося пережити неприємний психологічний момент. Зависнувши донизу головою, він нетерпляче чекав, що ось-ось перед його очима з’явиться земля — це означало б, що літак справді летить по колу. Однак навколо було лише склепіння неба, отже, політ щосекунди міг стати некерованим. Ще мить — і льотчик-новатор побачив таку бажану земну твердінь!..Чого тільки не писали газети про цей політ, дивуючись із відчайдушної хоробрості Нестерова. «Ваше відкриття у галузі авіації, — писала одна з київських газет, — належить до світлих і прекрасних... «Мертва петля» не повинна так називатися: вона стала живою. Ви перемогли смерть розумом і силою волі! Ви, безперечно, станете визначною особистістю в історії авіації...»Київське товариство повітроплавання нагородило Петра Золотою медаллю. Він отримав підвищення в офіцерському званні — став штабс-капітаном, проте військове командування категорично заборонило повторювати «мертву петлю». А ще льотчик отримав у подарунок новенький швидкохідний «моран», на якому незабаром йому довелося воювати в Першу світову війну...

«Не треба, Сашко, я полечу сам»
ХІ авіазагін був направлений на Південно-Західний фронт, розгорнутий проти австро-угорських військ. Невдовзі авіаторів перевели до Жовкви, що неподалік Львова. Звідси Петро та його бойові побратими вели повітряну розвідку. Розташувалися вони разом зі штабом 3-ї російської армії у старовинному замку.
У період підготовки до знаменитого Брусилівського наступу в небі над замком почав усе частіше з’являтися ворожий літак «альбатрос». Ні Петро, ні пілоти його загону не знали, що за штурвалом машини сидів власник замку в Жовкві — австрійський ас, лейтенант барон Фрідріх фон Розенталь, який переслідував дві мети: здійснити розвідку і з’ясувати, що відбувається з його маєтком.Увечері 25 серпня 1914 року у вестибюлі замку генерал-квартирмейстер 3-ї армії М. Бонч-Бруєвич (майбутній «красный военосец») став дорікати льотчикам ХІ загону, що, мовляв, шпигун літає тут безперешкодно. Петро Нестеров дав слово честі офіцера, що покладе цьому край.Вранці 26 серпня у небі знову з’явився «альбатрос». Петро вскочив у свій «моран». Поручик Олександр Кованько хотів зайняти місце спостерігача, але Нестеров зупинив його: «Не треба, Сашко, я полечу сам». Австрієць помітив наближення «морана» і став тікати. Але Петро наздогнав ворожий літак, зайшов ззаду і згори, наче сокіл, що б’є неповоротку чаплю, вдарив його. Від сильного струсу машина Розенталя почала стрімко знижуватися. «Моран» Нестерова ще певний час протримався в повітрі, але незабаром теж упав. Тоді ще не було парашутів, і льотчик загинув миттєво...

У Нестерова знайшли записничок, носову хустинку, ніж. Але при ньому не було портмоне зі значною сумою грошей, хоча Петро приїхав на аеродром просто з казначейства, де він отримав гроші для загону. З розповідей солдатів, які були неподалік від місця катастрофи, з’ясувалося, що першими біля тіла пілота опинилися два мародери….Труну з тілом Петра Нестерова привезли до Києва. Попрощатися з лицарем неба прийшли десятки тисяч киян, фронтові друзі. Його відспівали у Миколаївському військовому соборі на Печерську і поховали на Аскольдовій могилі. Посмертно льотчик був нагороджений орденом святого Георгія, його родині призначили найвищу на той час пенсію — 1890 карбованців у рік.1938 року Петро Миколайович Нестеров був перепохований на Лук’янівському кладовищі Києва. За часи Великої Вітчизняної війни наші льотчики повторили повітряний таран 300 разів, а місто Жовква до 1992 року носило ім’я Нестерова.

Едуард ПРИШУТОВ
"Вечерние Вести"
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Декабрь 2017 (528)
Ноябрь 2017 (908)
Октябрь 2017 (272)
Сентябрь 2017 (2872)
Август 2017 (4339)
Июль 2017 (4499)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области