ВСЕ НОВОСТИ

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«     Август 2018    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   

Цукрові королі та меценати

  1715   0 28.04.2012, 14:53 | Статьи, Культура
Цукрові королі та меценати Після 1917 року і до кінця минулого століття небагато наших співвітчизників знали про Симиренків.

Тільки у наші дні історія повертає забуті імена людей, які так багато зробили для вітчизняної культури.

З кріпаків — у капіталісти
У 1747 році німецький хімік Маркграф винайшов спосіб видобування цукру з буряків (до цього його виробляли тільки з цукрової тростини). Виробництво почало швидко розвиватися не в Німеччині, а у Франції, де Наполеон, прагнучи позбутися економічної залежності від Англії, створив усі умови для підйому цієї галузі промисловості.Перші цукрові заводи з’явилися в Росії 1802 року, але тамтешні землі були не придатні для вирощування буряків. А в Україні для цього були родючі землі, сприятливий клімат, ліси, які давали паливо для підприємств. Проте «солодке» виробництво довго не набирало розмаху, бо надто вкоренилася думка, що найкращий продукт можна варити тільки з тростини. Усе змінилося на початку 40-х років ХІХ століття, коли запрацювали заводи фірми «Брати Яхненки й Симиренко». Обладнані паровими двигунами, вони не поступалися кращим західноєвропейським (особливо французьким) підприємствам і вивели цукроваріння в Україні в найголовнішу і найприбутковішу промислову галузь. А найдивовижнішим було те, що власниками цих заводів стали колишні кріпаки.Фірму заснували Федір Симиренко і три брати Яхненки — Терентій, Кіндрат і Степан — наприкінці 10-х років ХІХ століття. Керував торговим домом Федір Степанович Симиренко. Народився він 1795 року на Платоновому хуторі (між Городищем та Млієвом) на Черкащині.

Степан Симиренко був запорозь-ким козаком, який відмовився присягнути на вірність Катерині ІІ, за що його позбавили усіх козацьких привілеїв і віддали в кріпацтво разом з дружиною і шістьма дітьми. Федір був старшим серед малечі. Довго і тяжко працюючи на пана, князя М. Воронцова, він заробив грошей і викупив себе з кріпацтва. Згодом одружився з Анастасією Яхненко і потоваришував з її трьома братами — вони також донедавна були «панськими».Брати Яхненки вміли вигідно купувати та продавати товар. Коли до них приєднався Федір, комерційну спритність Яхненків доповнив підприємницький хист Симиренка. Перший великий капітал фірма заробила, торгуючи борошном. Але на початку 40-х років Росію спіткала аграрна криза, й оборудки із зерном стали невигідними.
Цукрові королі та меценати
Паровий пісково-рафінадний…
Платон був старшим сином Федора та Анастасії Симиренків (у подружжя народилося 22 дитини, проте вижило восьмеро). Саме у Платона виникла ідея побудувати власні цукрові заводи. Для цього обрали село Ташлик (нині Смілянського району на Черкащині). Юнак відвідав Францію, де замовив необхідне обладнання, і вступив до паризького політехнічного інституту. Коли у 1843 році, здобувши фах інженера-технолога, повернувся в рідні краї, перший в Україні і загалом у Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод, оснащений найпередовішою технікою, був готовий до роботи.

Платон став керівником родинної фірми. Обслуговувати виробництво він доручив 30 фахівцям із Франції, яких привіз у Ташлик разом із сім’ями, давши їм платню удвічі більшу, ніж вони отримували вдома. Ефект Ташлицького заводу був настільки вражаючим, що власники інших заводів почали перебудовувати свої підприємства на парові.У 1848 році Платон та його фірма звели у Млієві цеглярню, з власного будматеріалу спорудили там же цукровий комбінат небачених на той час розмірів, обладнаний найпередовішою технікою. Так, будівля рафінадного цеху мала сім поверхів. З’явилися також їхні цукрозаводи в селах Руська Поляна та Олександрівка на Черкащині.

Але під час пуску Мліївського комбінату луснуло велике махове колесо пресової машини. Полагодити його можна було тільки за кордоном. Тоді Платон вирішив збудувати власний спеціалізований машинобудівний завод, який би забезпечував вчасний ремонт устаткування на всіх підприємствах фірми.
Інженерів і техніків для нього запросили з Європи. Металообробні верстати Платон привіз із Франції, Бельгії та Англії. Це був перший у Російській імперії машинобудівний завод, обладнаний за останнім словом науки й техніки. Тепер фірма, окрім цукру, постачала і свої моделі цукроварного устаткування та сільськогосподарські машини для всієї імперії. До того ж, на підприємстві готувалися вітчизняні технічні кадри. На ньому фірма збудувала перші повністю металеві пароплави «Українець» та «Ярослав» для транспортування своєї продукції, започаткувавши новітнє пароплавство на Дніпрі.

«Батьку, що ти тут наробив?!»
У Млієві для робітників було зведене ціле промислове містечко, яке справляло неабияке враження на кожного, хто його відвідував. Тут були створені всі умови для нормального життя робітників: дбали і про їхнє здоров’я, і про духовний розвиток та відпочинок. Кожна сім’я мала окремий будинок з городом та садочком, самотні мешкали в упорядкованих гуртожитках. У магазині продавалися всі необхідні товари за помірними цінами. У містечку діяли безкоштовні лікарня та школа, в якій викладали вчителі з університетською освітою, працював аматорський театр. На заводі-комбінаті та в містечку використовувалося рідкісне тоді газове освітлення. І це в часи кріпаччини!У 1859 році до Млієва приїхав Тарас Шевченко. Побачивши заводські приміщення та промислове містечко, поет був настільки вражений, що заплакав і обійняв Кіндрата Яхненка, який його супроводжував, розчулено промовивши: «Батьку, що ти тут наробив?!»

Платон Симиренко запропонував видати «Кобзар» власним коштом, а в рахунок боргу отримати від Шевченка книги. У січні 1860 року «Кобзар» вийшов друком тиражем 6050 примірників. Без згоди благодійника на титулі збірки було зазначено: «Коштом Платона Симиренка». Дізнавшись про це, промисловець образився: «Навіщо він написав? Справа була між нами, навіть моя дружина не знала. Покровительства його талант не потребує...»
Чинити благодійність без зайвого розголосу було особливо притаманне молодшому брату Платона — Василю, який став одним із найбільших меценатів в Україні наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Василь Симиренко народився у Млієві 1835 року. Як і Платон, він закінчив паризький політехнічний інститут.Тим часом Платон Симиренко серйозно захворів на сухоти і в січні 1863-го, на сорок третьому році життя, помер. (Треба зазначити, що він ще був одним із засновників раціонального садівництва в Україні, яке згодом розвинули його син Левко та онук Володимир Симиренки — варто згадати однойменний сорт морозостійких яблук.) Цього ж року помер один із засновників фірми Кіндрат Яхненко, в 1866-му пішли з життя його брати Терентій та Степан, а наступного, 1867-го, — Федір Симиренко, переживши свого сина Платона на чотири роки. Нащадки Яхненків почали вимагати поділу капіталу. У 1880-х роках уславлений торговий дім припинив своє існування.

Мільйони на розвиток культури
Василь Симиренко за невелику ціну купив занедбану державну цукроварню в селі Сидорівка (неподалік Корсуня) і оселився там з молодою дружиною. Щоб відбудувати підприємство, він витратив усі свої за-ощадження, брав гроші у позику. В ті скрутні часи подружжю доводилося жити на скромні кошти, самим господарювати. Треба віддати належне дружині Василя — Софії Альбранд, яка походила з родини французьких аристократів. Вона постійно підтримувала свого чоловіка, не цураючись будь-якої важкої роботи.

Василь працював і як чорнороб, і як вчений. Він порався, весь у мазуті, біля заводських машин, сам їх лагодив і водночас сидів над кресленнями, вдосконалюючи обладнання. Значну увагу приділяв дослідам у хімічній лабораторії і винайшов низку нових способів виварювання цукру. Про результати своїх досліджень він розповідав у численних російських і закордонних наукових часописах. Урешті-решт колись занедбана Сидорівська цукроварня стала приносити своєму господарю мільйонні прибутки.

Проте талановитого інженера і вченого Василя Симиренка більше шанували за кордоном. А вдома він був відомий тільки вузькому колу української інтеліґенції. І мало хто знав, що десять відсотків від своїх статків цукровар постійно віддавав на розвиток вітчизняної культури. На його гроші було видано кілька великих тиражів «Кобзаря» Тараса Шевченка, твори Павла Чубинського, Михайла Драгоманова, Михайла Коцюбинського. Він підтримував «Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка» у Львові, громадське зібрання «Родина», Товариство допомоги культурі та науці. Фінансував періодичні видання «Київська старовина», «Рада», «Громадська думка», «Літературно-науковий вісник», дарував гроші на будівництво друкарень. І при цьому всіляко уникав слави мецената. Деякі письменники так і не дізналися, від кого дістали матеріальну допомогу.

Останні роки свого життя Василь Федорович Симиренко мешкав у Києві, де й помер у грудні 1915 року і був похований на Аскольдовій могилі. Він склав заповіт, за яким усе своє майно, що оцінювалося у десять мільйонів карбованців, передав на потреби української культури.

Едуард ПРИШУТОВ
"Вечерние Вести"
Погода;, Новости;, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Погода, Новости, загрузка...

АРХИВ НОВОСТЕЙ

Август 2018 (424)
Июль 2018 (1015)
Июнь 2018 (1010)
Май 2018 (1065)
Апрель 2018 (1024)
Март 2018 (1047)

ФОТОАРХИВ

«     Декабрь 2014    »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
   
беспроводной интернет киев и область wimax интернет в киеве и областиРадио интернет в киеве и области заказать
preMax интернет в киеве и области заказать
Интернет на дачу#/a# в киеве и области